Форум » Корупція » А судьи кто? » Ответить
А судьи кто?
1q2w3e4r5ty67: Скільки суддів працює в нашому суді? - Сімнадцять Я з великим задоволенням називаю прізвища суддів Павла Микуляка, Юрія Короля, Івана Машкаринця, Ігора Івашкови-ча. Є й серед молодих такі, що зарекомендували себе якнайкраще. Це Ганна Фазекош і Тарас Бисага. -Чи велике навантаження на суддів? - Надзвичайно велике. Ми в цьому році вже розглянули 600 кримінальних справ, 6 тисяч - цивільних, 8 тисяч - адміністративних. Щодо правового виховання населення, то я б не поставив відмінної оцінки. Воно потребує докорінного поліпшення. Але незнання законів не знімає відповідальності, а пияцтво до того ще й ускладнює вину. http://news.uzhgorod.ua/novosti/3868/
Ответов - 38, стр:
1 2 All
jgkgkjg: 4.2.3. Затвердити матеріали відводу для індивідуально житлового будівництва згідно генплану міста . Район вул. Сріблястої: -Гартнеру Михайлу Васильовичу, прож. в с. Тур'я Бистра,вул.І.Франка, 114 земельну ділянку площею 0.08 га по вул. Сріблястій, поз. 12. -Гоблику Владіславу Володимировичу , прож. в м. Мукачеве, вул. К.Карого,24/26- земельну ділянку площею 0.08га по вул. Сріблястій поз.З. -Дідо Михайлу Дмитровичу, прож. по вул. Л. Толстого 31/68- земельну ділянку площею 0.10 га по вул. Сріблястій поз.11. - Маргітич Інні Іванівні, прож. по вул..Грушевського,72/30- земельну ділянку площею 0.08га по вул. Сріблястій поз.8. -Олагу Степану Степановичу , прож. по вул.СтрільничнійД 1а - земельну ділянку площею 0.08га по вул. Сріблястій поз.2. -Пугачову Олександру Михайловичу, прож. по вул.Оноківській,20/80-земсльну ділянку площею 0.08га по вул. Сріблястій поз.4. -Рудь Сергію Вікторовичу, прож. по вул.Лавріщева,10а/39- земельну ділянку площею 0.08га по вул. Сріблястій поз.7. -Тереняк Ларисі Василівні, прож. по вул.Грушевського,62/2 - земельну ділянку площею 0.08га по вул. Сріблястій поз.5. -Туряниці Денису Михайловичу, прож. по вул.Бачинського,12- земельну ділянку площею 0.08га по вул. Сріблястій поз. 10. -Халахан Ірині Іванівні, прож. по вул.Годинки, 10/1- земельну ділянку площею 0.08га по вул.. Сріблястій поз.9. -Шпінь Тетяні Василівні ,прож. по вул.Грушевського,72/25- земельну ділянку площею 0.08га по вул. Сріблястій поз.6. -Щобак Маріанні Володимирівні, прож. по вул.Тельмана,87- земельну ділянку площею 0.08га по вул. Сріблястій поз. 13 -Юсковцю Миколі Георгійовичу, прож. по вул.Легоцького,60/24- земельну ділянку площею 0.08га по вул. Сріблястій поз.1. Зобов'язати громадян створити товариство забудовників для централізованого розвитку інфраструктури за рахунок коштів забудовників. Документи, що посвідчують право власності на земельну ділянку, видавати членам створеного товариства. Район вул. Північної: -Баганич Наталії Михайлівні, прож. по вул.Гарайди,1/26 - земельну ділянку площею 0.08 га по вул. Північній поз.20. -Балезі Михайлу Івановичу, прож. по вул.Джамбула,50/820- земельну ділянку площею 0.08 га по вул.. Північній поз.9 -Батрину Віталію Васильовичу, прож. в с. Минай по вул.Українській,13 земельну ділянку площею 0.08га по вул. Північній поз. 15 -Барчану Ігорю Валентиновичу, прож. по вул.Перемоги,187/і5- земельну ділянку площею 0.0602 га в районі вул. Верховинської, поз. 19а. -Батьї Йосипу Дюловичу учаснику бойових дій, прож. по вул.Заньковецької,85/5- земельну ділянку, площею 0.06га по вул. Верховинській поз.47 -Бенці Сергію Івановичу, прож по вул. Митній,7- земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської поз.50 . -Бізілі Андреї Михайлівні, прож. по вул.Гарайди, 1/13- земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської поз.38а. -Біланичу Петру Андрійовичу, прож. по вул.Собранецькій,57/9- земельну ділянку площею 0.0807га по вул. Верховинській поз.112. -Білею Василю Івановичу, прож. по вул.Добрянського, 12/37- земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської поз.З56 . -Білоцькій Лідії Ярославівна, постраждалої внаслідок аварії на ЧАЕС, прож. по вул. Легоцького,64 кв.29-30 - земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській поз.426. -Блонському Юрію Васильовичу, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, прож. по вул.Ф.Тихого, 15/44 - земельну ділянку площею 0.0591га по вул. Верховинській поз.406. -Богашу В'ячеславу Васильовичу, прож. по вул.Ак.Корольова,7/44-земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської поз. 126. -Боднар Оксані Василівні, прож. в с. Розівка, по вул.Молодіжній,2/65-земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської поз.4а. -Боровській Наталії Андріївні, прож. по вул.Добрянського,6/27- земельну ділянку площею 0,0724 га в районі вул. Верховинської поз. 15. -Боць Любові Орестівні, прож. по вул. Лавріщева,2а/63- земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській поз. 18а. -Брецко Софії Юріївні, прож. по вул.Митній,25а/26-земельну ділянку площею 0.07га по вул. Верховинській поз. 126. -Будюх Тетяні Степанівні, прож. по вул.Залізничній,42/20- земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської поз.40а. -Буковській Яніні В'ячеславівні, прож. по вул.Мукачівській,!6/4- земельну ділянку площею 0.06 га по вул.. Верховинській поз.22а. -Бучок Юрію Степановичу, прож. по вул.Добрянського,4/15 - земельну, ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської, поз.49. -Бушко Тетяні Василівні, прож. по вул.Сечені,31/36- земельну ділянку площею 0.0602 га в районі вул. Верховинської поз.21. -Василечко Ганні Петрівні, прож. по вул.Перемоги,189/17- земельну ділянку площею 0.06га по вул.. Верховинській поз.32. -Ващишиній Ользі Омелянівні, прож. по вул.Шумній,32/10- земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській поз.8а. -Вереш Магдолні Людвиківні,прож. по вул.Добрянського,6/19а- земельну ділянку площею 0,0757 га в районі вул. Верховинської поз.32*.
jgkgkjg: Район вул. Північної: -Гомелько Віктору Михайловичу, прож. по вул.Лавріщева,14А/30- земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської, поз. 64а. -Гомович Світлані Юріївні, прож. по вул. Легоцького,25/8- земельну ділянку площею 0.0602 га в районі вул: Верховинської, поз. 12а. -Гомонай Наталії Вікторівні , прож по вул. Джамбула 15/10- земельну ділянку площею 0,06 га в районі вул. Верховинської, поз. 34а. -Гофману Василю Васильовичу, прож. по вул.Берчені,15/1- земельну ділянку площею 0.0602 га в районі вул. Верховинської, поз. 17. -Грабу Івану Івановичу, прож. по вул.Минайській,25/90- земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 49а. -Гудаку Петру Степановичу, прож. по вул.Легоцького,27/51- земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської, поз. 256. -Гудзуватому Івану Михайловичу, прож. по вул.Вузькій,89/6- земельну ділянку площею 0.0977 га в районі вул. Верховинської, поз. 121. -Гуляку Мирону Йосиповичу, прож. по пр.Свободи,30/20- земельну ділянку площею 0.06 га по вул. Верховинській, поз. 62а. -Гуменюк Оксані Андріївні, прож. по пр.Свободи,65/23- земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 72. -Гупалику Ігорю Федоровичу, прож. по вул.3аньковецької,81/13- земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 23а. -Гусякову Анатолію Йосиповичу, учаснику бойових подій, прож. по вул.Грушевського,67/8- земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 58. - Долешак Ганні Юріївні, прож. по вул.Можайського, 16/92 - земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської, поз. 39а. -Даньків Вікторії Йосипівні, прож. по пров.Університетському,6/5 -земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 58а. -Дербаку Івану Дмитровичу, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, прож. по вул.Минайській,23/48 - земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 326. -Долгоп’ятовій Ларисі Іванівні, прож. по вул.Добролюбова,4/3- земельну ділянку площею 0.07га по вул. Верховинській, поз. 92. -Дербаку Сергію Еміліановичу, прож. по вул.Собранецька, 152/11-земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 44.
jgkgkjg: Вже скоро рік, як Берегівський районний суд, суддя Ільтьо І.І., веде гру в судовий процес, знущаючись з потерпілого, Федя Дениса Володимировича, його матері, Дедяй Марії Петрівни, їхнього адвоката та свідків. Звичайно, буває, що людина не може своєчасно з’явитися в суд, тоді суд зобов’язаний перенести розгляд на інший час. Але тільки не в цьому випадку. Тут з’являються всі, а один суддя Ільтьо не має часу – перенесе процес на 10 днів, бо по нього приїхала машина і йому ныколи проводити процес. Мене дивує, адвокати ковтають таку зневагу до себе та своїх підзахисних. Так сталося, що людина потерпіла, із-за судової „задуманої” тяганини, переведена у звинуваченого! Почалася ця справа з 17 квітня 2005 року. Молодий енергійний юнак, Федя Денис Володимирович, працівник управління земельних ресурсів Берегівського відділу землевпорядкування, о 22 год. 45 хвилин повертався додому. Напроти його будинку зупинив Дениса знайомий, Ромадан Ана- толій Анатолійович, і почав грізно вимагати, щоб той залишив його подругу, Чегіл Ірену Станіславівну, у спокої, не зупиняв її, не перешкоджав зустрічатися з ним та не дзвонив їй. Денис з усмішкою відповів Ромадану А.А., що Ірена вже пішла з його життя і він більше не зустрічається з нею. І яке діло Ромадану до життя Ірени та до їх знайомства? Ця відповідь дуже не сподобалася старшому виконавцю відділу державної виконавчої служби Берегівського управління юстиції, і він почав говорити в підвищеному тоні, погрожувати, а потім із силою декілька разів наніс удари по обличчю Дениса... Кров залила очі, обличчя Дениса. Ромадан гордою ходою, хизуючись, що він такий „орел”, надав стусанів молодшому супернику, пішов. Мати Федя, Марія Петрівна, звернулася до чергового Берегівського ВВС про допомогу, був складений протокол, дано направлення на судмедекспертизу. Дениса завезли в Берегівську районну лікарню. З акта судово-медичної експертизи виходить, що Ромадан А.А. наніс тілесні ушкодження у вигляді синців на шкірних покривах нижньої повіки правого ока та перенісся. Згідно даних медичної документації, мали місце також струс головного мозку, перелом кісток носу зі зміщенням, носова кровотеча. Тілесні ушкодження виникли внаслідок дії тупих твердих предметів з обмеженою травмуючою поверхнею, вкладаються в час події, яка сталася 17.04.05 р., що спричинило розлад здоров’я більше як на 6 днів, і за цим ознаком, згідно ст. 2.3.1.”а” „Правил судово-медичного визнання ступеню тяжкості тілесних ушкоджень” відносяться до „легких тілесних ушкоджень з коротким розладом здоров’я”. Ні берегівська міліція, ні, тим паче, прокуратура, не знайшли в діях Ромадана А.А. ознак хуліганства і не захотіли відкрити карну справу по заяві Федя Д.В., аж поки не втрутилося Міністерство юстиції України. Те, що міліція та прокуратура діють за прислів’ям ”Рука руку миє, і обидві чисті”, знають навіть діти. Не хочеться ні міліції, ні прокуратурі зв’язуватися з виконавчою службою, може, якось згодиться при нужді... в житті. Аж через 6 місяців суддя Берегівського районного суду п. Ільтьо І.І. відкрив карну справу проти Ромадана А.А., керуючись ст. 27 п. 3 та ст.251 КПК України. Відкрити-то він відкрив, а провадження затримав аж на цілий рік, мабуть, не без деякої вигоди... Недаремно при явці всіх необхідних для ведення суду осіб так довго і вперто відкладав справу. Що тільки не вигадували, щоб затягнути справу – і Ірена подавала неправдиві заяви про її нібито побиття у жовтні місяці 2004 року в м. Ужгороді, отримуючи через знайомих необхідні документи... Але Денис вважав себе правим і вирішив довести справу до кінця. Дивно те, що Ромадан А.А. рахує, що в нього все „схвачено”, всі „піддаються” і все купується. Та все ж сподіваємося, що незабаром все закінчиться, правда переможе брехню та гроші. Хоч Ромадана А.А. і звільнили від виконання обов’язків за порушення етики працівника виконавчої влади, та де гарантія, що це надовго... От і хочеться винести на розсуд громади питання: яким має бути представник виконавчої влади, що може собі дозволити він, яким має бути його моральне обличчя? На цій ноті закінчуємо. Далі буде.
jgkgkjg: -Дидяку Миколі Богдановичу, учаснику афганських подій, прож. по вул.Міцкевича,5а/21- земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 60. -Дикуну Степану Степановичу, прож. по вул.Минайській,27/85- земельну ділянку площею 0.09 га в районі вул. Верховинської, поз. 55а. -Длугошу Мирославу Івановичу, прож. на Православній наб.,14/3 земельну ділянку площею 0.0807 га в районі вул. Верховинської, поз. 57. -Довбак Надії Іванівні, прож. по вул.Грушевського,63/20- земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської, поз. ЗОб. -Доценко Тетяні Михайлівні, прож. по вул. Сечені,29/9- земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської, поз. 4б. -Драбчук Любові Володимирівні, прож. по пр.Свободи,7/42- земельну ділянку площею 0.06 га по вул.. Верховинській, поз. 14. -Драган Емілії Іллівні, прож. по вул. Минайській, 12/56- земельну ділянку площею 0.0602га по вул.. Верховинській, поз. 25. -Драгулі Оксані Михайлівні, прож. по вул.Університетській,10/16А-земельну ділянку площею 0.06 га по вул.. Верховинській, поз. 48. -Дьолог Ользі Михайлівні, прож на наб.Незалежності,21/10кв.4- земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 38. -Єгіазарян Наталії Миколаївні, прож. по пр.Свободи,50/36- земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської, поз. 196. -Запорожцю Юрію Миколайовичу, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, прож. по вул.Щедріна,28/4 - земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 386. -Зелінській Оксані Шерібовні, прож. по вул. Перемоги, 189/64- земельну ділянку площею 0.06 - га в районі вул. Верховинської, поз. 176. -Зозулинцю Михайлу Михайловичу, прож. по вул.Кавказькій,40- земельну ділянку площею 0.07 га в районі вул. Верховинської, поз. 89. -Зозулич Тетяні Петрівні, прож. по вул.Добролюбова,6/88- земельну ділянку площею 0.0807 га по вул. Верховинській, поз. 109. -Іваникович Наталії Іванівні, прож. по вул.Лавріщева,16а/57- земельну ділянку площею 0.07 га в районі вул. Верховинської, поз. 100. -Івашко Віктору Анатолійовичу, прож. по вул.Г.Свободи,5/52- земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської, поз. З5а. -Ігнатьо Івану Миколайовичу, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, прож. по вул.Добролюбова,6/60 - земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 28б. -Ільтьо Ользі Михайлівні, прож. по вул. Ак. Корольова, 11/53- земельну ділянку площею 0.0617 га в районі вул. Верховинської, поз. 45а. -Ісак Олені Юріївні, прож. по вул.3аньковецької, 73- земельну ділянку площею 0.09 га по вул. Верховинській, поз. 51а. -Ісакову Миколі Федоровичу, інваліду ВВВ, прож. по вул.Українській,23/1-земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 7 -Катуніній Ганні Іванівні, прож. по вул. Богомольця, 12/55-земельну ділянку площею 0.06га по вул.. Верховинській, поз. 45 -Качур Мирославі Михайлівні, прож. по вул.Шишкіна,71- земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської поз.296. -Кенс Оксані Юріївні, прож. по пр.Свободи,20/26- земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської, поз. 16а. -Кіндрату Олексію Олексійовичу, прож. по вул.Джамбула, 15/30- земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 2а. -Кіяку Василю Васильовичу, прож. по вул.Козацькій,40- земельну ділянку площею 0.0701га по вул. Верховинській, поз. 123. -Кіяку Степану Емеріховичу, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС,прож. в с. Минай, по вул.Слов’янській,15 - земельну ділянку площею 0.0698га по вул. Верховинській, поз. 78. -Клименко Сергію Миколайовичу, учаснику афганських подій, прож. по вул.Глінки,30- земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 6. -Князєву Володимиру Вікторовичу, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, прож. по вул.Декабристів,45/8 - земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 47б. -Ковалю Михайлу Івановичу, прож. по вул. Ак. Корольова, 13/36 - земельну ділянку площею 0.0748га по вул. Верховинській, поз. 236. -Ковачу Івану Івановичу, прож. в м.Тячево, вул.Ужгородська - земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській 5а. -Ковбі Марії Андріївні, прож. по вул.Гагаріна,18/2- земельну ділянку площею 0.0602га по вул. Верховинській, поз. 24. -Козловій Наталії Сергіївні, прож. по вул.Гвардійській,15/1, кв.104-земельну ділянку площею 0.06 га по вул. .Верховинській, поз. 73. -Козубенко Наталії Іванівні ,прож. по вул.Благоєва,14/17 - земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. 113. -Комарницькому Євгену Івановичу, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, прож. по вул.3аньковецької,85/13 - земельну ділянку площею 0.06га по вул. Верховинській, поз. ЗЗб. -Кончицькій Нонні Олегівні, прож. по пр.Свободи,33/21- земельну ділянку площею 0.0601 га в районі вул. Верховинської поз. 35. -Коробову Михайлу Вячеславовичу, прож. на пл.Б.Хмельницького,3/23 - земельну ділянку площею 0.06 га в районі вул. Верховинської, поз. 29.
jgkgkjg: КОРУПЦІЙНЕ „ НОУ-ХАУ” В ЗАКАРПАТСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ Вже півтора року тривають судові процеси по справі грома- дянки Саргсян Я.С., в якої шахрайським шляхом намагаються відібрати її житло. Суть справи полягає в тому, що, вступивши в зловмисну домовленість, група осіб скористувалася довірливістю та юридичною необізнаністю гр. Саргсян Я.С. і умовила її підписати „формальний” договір купівлі-продажу одного з належних їй будинків за адресою вул. Кошицька, 30б. Саргсян Я.С. підписала договір, не підозрюючи, що до цього шахраї шляхом підробки підписів, підложних заяв та фальсифікованих довідок – об’єднали два її будинки в один під номером 34. Нещасна жінка, підписавши договір купівлі-продажу одного будинку під № 34, - разом лишилася усього майна, житла і засобів до існування. На щастя жінки, стараннями тих правоохоронців, які ще не втратили честі та людської гідності ( їм будуть присвячені окремі публікації), була проведена перевірка, за підсумками якої порушена і розслідується кримінальна справа. Факти службових підробок, шахрайства та халатності вже неможливо ні приховати, ні ігнорувати. Вишукана шахрайська схема, за якою діяли злочинці, вже прискіпливо вивчена і відома всім. Але чому судді Ужгородського міськрайсуду та Апеляційного суду Закарпатської області, ніби зомбі, не „помічають” очевидного і вперто виносять рішення на користь шахраїв? Чому судді дозволяють окремим адвокатам нести в суді нічим не підкріплену ахінею? Ніби у поганому провінційному театрі. І навпаки, неспростовні документи, які свідчать про підробки і шахрайство, до уваги не беруться? Є підстави сподіватися, що відповідь на ці питання буде оприлюднена найближчим часом. До редакції надійшла інформація про те, що обидва будинки Саргсян Я.С. вже обіцяні шахраями одному з найвпливовіших керівників судової гілки влади в Закарпатській області. Тобто, якщо судді, користуючись удаваною безкарністю, заплющать очі і зроблять шахраїв власниками будинків, належних Саргсян Я.С. і її дітям – ці будинки будуть продані судейському чиновнику, а точніше його сину і невістці, за безцінь. Отакої, який „геніальний” шахрайський хід – не треба платити кожному судді окремо, бо сам предмет судового спору вже є апріорі хабарем. І у шахраїв ніяких витрат на хабарі, а у випадку везіння – самі прибутки. Зрозуміло, що майнові права Саргсян Я.С. та її дітей, як і їх подальша доля, нікого з „хижаків” не цікавлять. Де ж та реформа судочинства? Чи, може, її треба активізувати „знизу” саме тим людям, які безпосередньо мали справу з судочинством у нинішньому його вигляді і чиї судьби і життя зламані „самым гуманным в мире»?
jgkgkjg: СУД БЕЗ РОЗСЛІДУВАННЯ За останні роки державне підприємство радгосп-завод “Руськополівський” на Тячівщині доведено до повного розвалу і закриття виробництва. Знищено підприємство, яке мало вартість близько 22 млн. доларів. Я працюю на підприємстві з 1989 року. Маю вищу освіту. За критику розвалу колишній керівник підприємства створив для мене нестерпні умови праці. Постійно створює конфліктні ситуації. 21.09.05 р. о 9 год. на підприємстві створив конфлікт, в який втягнув мене. Конфлікт виник у зв’язку з тим, що за рішенням Закарпатського апеляційного суду від 20.09. 2005 р. підприємство повинно виплатити мені заробітну плату з 2004 року в сумі 2808 грн., яка так до сьогоднішнього часу не виплачена. Справу про конфлікт передано в Тячівський РВ УМВС, однак її ніхто не розглядав. Тячівським РВ УМВС, прокуратурою Тячівського району дізнання та слідчі дії не проводилися згідно з КПКУ. На моє оскарження в прокуратуру Тячівського району Закарпатської області та Генеральну прокуратуру України відповіді не отримано, чим порушено строки розгляду згідно вимог закону України «Про звернення громадян». Зараз мене звинувачують згідно з обвинувальним висновком, який не відповідає дійсності, за ст. 296 ч. 1 ККУ за хуліганство, хоч мені 58 років і я інвалід II групи. Ніхто з правоохоронних органів Тячівського району не хоче провести розслідування даного конфлікту. Справу передано в суд, але я ніяк не можу зрозуміти, яким чином докажу в суді, що я не винуватий, без розслідування цього конфлікту правоохоронними слідчими органами. Вважаю, що згідно Конституції України ніхто не має права судити мене без розслідування справи та доказів моєї вини.
jgkgkjg: ВІДПОВІДЕЙ СУДДІ ГРИМУТА ЧЕКАЮТЬ З НЕТЕРПІННЯМ! В минулих номерах газети ми надрукували більше двох десятків пи-тань, адресованих голові Тячівського районного суду пану Гримуту. За час, що минув, ми, як і громадськість району, так і не дочекалися відповідей від цього вельми шанованого нами пана. Наголошуємо ще раз, що шпальти газети для нього завжди є відкритими.
jgkgkjg: Голові Закарпатської ОДА Гаваші О.О.; Копія: Громадській приймальні Президента України; Редакції газети «Правозахист» Наймані працівники ВАТ «Птахофабрика «Ужгородська» Ми, наймані працівники відкритого акціонерного товариства «Птахофабрика «Ужгородська», просимо Вашої допомоги у здійсненні нашого законного права на одержання заробітної плати за період 2004-2006 років. Як майже усі державні підприємства, збанкрутіла і відома свого часу в області й країні наша птахофабрика. Хоча нас дивує, як може стати банкрутом підприємство, активи якого (вартість приміщень, обладнання, автотранспорту та інше) перевищують борги за енергоносії, банківські кредити. У зв’язку з припиненням виробництва частина з нас стали охоронцями, залишилися окремі матеріально-відповідальні особи. Відсутність електроенергії, телефонного зв’язку, води ставили нас у важкі умови, особливо під час нічних чергувань. Оплата нашої праці адміністрацією підприємства практично не вирішувалась. Колишній керівник Біндас Е.О. відсилав нас до ліквідатора Бахтіна В.В., який у свою чергу пояснював несплату заробітної плати відсутністю коштів, необхідністю зачекати хорошого інвестора. Цікавилося такою фабрикою багато людей, адже розташування поблизу Ужгорода, біля залізничної колії та інше має неабиякі переваги. Свою зацікавленість в участі на торгах висловлювали і фахові птахівники діючих підприємств з Івано-Франківської, Чернівецької, Львівської областей. У середині грудня 2005 року голова правління ВАТ «Птахофабрика «Ужгородська» Біндас Е.О. зібрав нас в актовому залі, де присутній Сентипал Р.М. оголосив, що викупив 53 % акцій підприємства, тобто державну частку. На наше запитання про заборговану зарплату відповів, що платити борг не збирається. «Государство вас кинуло, вы у меня не работали. Причем здесь я?» На початку січня 2006 року наказом по ВАТ майно птахофабрики було передано під охорону підприємству «Старий Уж», і 10 січня 2006 року звільнено з роботи всіх сторожів. Після остаточного завершення передачі матеріальних цінностей під охорону «Старому Ужу», а можливо якомусь іншому підприємству (договори переписувалися кілька разів), 14 березня звільнено з роботи всіх матеріально-відповідальних осіб за ст. 40 п.1 КзПП України. Розрахунок по оплаті праці ні з ким із звільнених не проведений до сьогодні. 22 лютого 2006 року Ужго- родська міжрайонна проку- ратура в порядку здійснення контролю звернулась до Ужгородського міськрайонного суду з позовом в інтересах ряду працівників ВАТ про видачу судового наказу про стягнення з відкритого акціонерного товариства «Птахофабрика «Ужгородська» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. В результаті розгляду Ужгородським міськрайонним судом цієї заяви 3 березня 2006 року прийнято рішення про задоволення вимог міжрайонної прокуратури. Однак грошей ми так і не одержали. «Майно під арештом, нічого не можна продати», - говорив нам ліквідатор Бахтін В.В. У той же час незрозуміло за чиїм дозволом в авральному порядку замінювались вікна на адмінбудинку. Люди подейкують, що замість птахівничих приміщень будуватиметься зона відпочинку з аквапарком. 6 травня 2006 року група звільнених найманих працівників птахофабрики звернулася з заявою про невиплату заробітної плати до Закарпатського обласного відділення Національної служби посередництва і примирення. Проте допомоги у вирішенні нашого питання ми не одержали. Згодом нам стало відомо, що Біндас Е.О., в період розгляду господарським судом області питання про затвердження мирової угоди стосовно Товариства, надав листа про згоду на певні умови такої угоди, яка, в свою чергу, передбачала надання відстрочки по виплаті боргу по заробітній платі працівникам ВАТ. Ніхто з нас згоду на таку мирову угоду не давав ні в усній, ні в письмовій формі. У липні 2006 року ми делегували 10 колишніх працівників птахофабрики для участі в судовому засіданні господарського суду області, де розглядалось питання банкрутства ВАТ «Птахофабрика «Ужгородська» та затвердження судом мирової угоди. Напередодні ми підготували лист з мотивованою відмовою щодо надання відстрочки і розстрочки по виплаті заробітної плати, який доручили підписати колишньому голові правління ВАТ «Птахофабрика «Ужгородська» Біндасу Е.О. Цей лист зареєстрували в канцелярії господарського суду області. На судове засідання Біндас Е.О. не з’явився, а присутній ліквідатор Бахтін В.В. переконливої відповіді на вимогу про негайне погашення заборгованості по заробітній платі не дав. Гарантійного листа про виплату зарплати через 45 днів надав суду Сентипал Р.М., виступаючи як основний власник майна птахофабрики. Це запевнення прозвучало і під час селекторної наради в Ужгородській райдержадміністрації. За наслідками судового за сідання з невідомої нам причини пан Біндас відкликав лист з відмовою від відстрочки і розстрочки виплати заробітної плати. Тому ми звернулись до Ужгородського міжрайонного прокурора Штефанюка І.М. з проханням вжити заходів до Біндаса Е.О, оскільки він своїми діями (відкликанням листа-відмови) вплинув на результативність вирішення спору в частині порядку оплати праці працівникам ВАТ «Птахофабрика «Ужгородська» та до Сентипала Р.М., який не виконав своїх зобов’язань, окреслених в гарантійному листі. Знаходячись в скрутному матеріальному становищі, переважна більшість з нас радо відгукнулась на оголошення з приводу купівлі-продажу наших майнових сертифікатів, продавши їх за безцінь (при вартості 0,25 коп. продали по 0,035-0,015 коп.) невідомо кому, оскільки підписували неповністю заповнені документи. Тепер ми розуміємо, як нас ошукано. Ті акціонери, які не продали майнових сертифікатів, 7 вересня 2006 року на своїх зборах обрали нове керівництво ВАТ «Птахофабрика «Ужгородська». На превеликий наш сум, невдовзі помер генеральний директор ВАТ «Птахофабрика «Ужгородська» Сентипал В.І., який дійсно хотів розрахуватися з боргами по зарплаті. Директор птахофабрики Сентипал Р.М. посилається на мирову угоду. Більшість із нас - люди у віці, є учасник бойових дій в Афганістані, ліквідатор аварії на ЧАЕС, інваліди, пенсіонери, і чекати відстрочку два роки і розстрочку п’ять років для нас неприйнятно. Молодими, енергійними ми прийшли на фабрику в 1969-1975 роках, постаріли з нею, та кінець такий прикрий...
jgkgkjg: итися на стареньких людей, здебільшого інвалідів, які завітали до журналістів газети шукати справедливості. Вони з гіркотою констатували, що скрізь їх відфутболюють. Недавно були в управлінні праці та соціального захисту населення Ужгородської РДА зі своєю скаргою. Однак нічого конкретного там так і не довідалися. Головний бухгалтер птахофабрики Новак Любов Іванівна, розповіли вони, веде себе зовсім незрозуміло. Наголошує, що люди отримають заробітну плату тільки через її труп. Показує їм непристойні жести. Директор Сентипал Руслан Михайлович, зять покійного генерального директора птахофабрики Сентипала В.І., заявляє, що віддасть будь-які гроші кому слід, але платити заборгованість по заробітній платі звільненим найманим працівникам не буде. Являючись депутатом Холмківської сільської ради Ужгородського району, намагається вирішувати лише свої особисті питання. Зокрема, просить виділити йому землю крім тої, яка належить до ВАТ «Птахофабрика «Ужгородська». Не каже нічого втішного людям і фінансовий директор птахофабрики, рідний брат Руслана Михайловича - Кіршенбаум Юрій Михайлович. Єдине, що чують від керівників ті, хто домагається справедливості, що тим, хто ходить по кабінетах зі скаргами, зарплату, якщо й повернуть, то в останню чергу. Саме тому люди й просили не вказувати їхніх прізвищ у газеті. Скажемо лише, що під скаргою стоїть аж 70 підписів, які знаходяться у редакції. Годі, кажуть скривджені, зі скаргою на це беззаконня потрапити до голови ОДА пана Гаваші О.О. Змушені записуватись до нього на прийом. Однак не знають, чи він особисто їх прийме, бо знають випадки, коли відвідувачів зустрічають його заступники. А час невмолимо біжить вперед. Вже сім із тих, кому не повернули зароблене, відійшли у потойбіччя. То невже таку долю готують й для інших працівників, кому заборгувало підприємство? Хочеться вірити, що справа до цього не дійде. І те, що люди заробили своєю чесною працею, їм повернуть найближчим часом. А ми обіцяємо повідомити про цей приємний факт наших читачів.
jgkgkjg: СЛІПА ФЕМІДА Шановний „Правозахисте”! Починаючи з 2001 року, я неодно- разово звертався в різні інстанції з приводу порушень суд дями Хустського районного, апеляційного Закарпатської області та Верховного Суду України моїх конституційних прав при розгляді моїх судових справ. Отримую тільки відписки, що судді в Україні незалежні. Про порушення, допущені суддями Хустського районного суду Волощук О.Я. та Мацунич М.В. вже було сказано чимало. Але дивує те, наскільки у нас в Україні „демократична” навиворіт судова система. Коли потрібно дотримати право незалежності судді, то ця система діє бездоганно. Коли ж потрібно проконтролювати правильність винесеного рішення – то цього зробити нікому. Згідно з законом про статус суддів (ст. 31-38), Закону України про судоустрій (ст. ст. 9,20, 97), Закону України про кваліфікаційні комісії (ст.6 п.2 абз. 5,7) чітко визначено механізм контролю за діяльністю суддів. Однак все це – теоретично. Практично перевірки порушень, допущених суддями, як і механізму їх притягнення до відповідальності, нема. Або ж в реальному житті це не використовується. Я розумію, що судді в Україні незалежні. Але хто, коли і де дозволив їм порушувати ст. ст. 24, 68 та 129 Конституції України, не дотримуватися Конституції і законів України, і, виносячи незаконні судові рішення, не нести за це ніякого покарання? Якщо людину скривдили, то вона шукає правду. Шукаю її й я. Вже багато років. А були б суди такі, як мають бути, то не було б примусового звільнення мене з роботи і витискання з мене заяви погрозами. Не було би звернення й до суду. Бо якщо б я дійсно був винний, то на другий день у школі були б батьки скривдженої дитини зі своїми претензіями і вимогою застосувати до мене відповідні заходи. Але коли сам пишеш заяву і сам просиш викликати батьків до школи, але ніхто цього не робить, а питання дирекція школи належним чином не вирішує, ще й звинувачує тебе, тоді, без сумніву, прагнеш справедливості. Однак ні в одному суді я її не знайшов. З цього роблю висновки, що в Україні порушувати Конституцію і закони – це норма життя, а мораль стосунків з людьми – це вовча мораль. Хтось може подумати про мене, що я дивак. Але про численні порушення в Хустському суді говорю не тільки я. Про це неодноразово писав і „Правозахист”. Преса ставить закономірне запитання: чи потрібна така судова система і такі судді Україні і чи не час все це міняти? ВАСИЛЬ ЧОПЕЙ, с. Кошельово Хустського району.
jgkgkjg: Ныне, во время судебного рассмотрения уголовного дела по обвинению экс- губернатора Закарпатской ОГА Ивана Разика в областных СМИ, которые и поныне находятся к нему в оппозиции и жаждут “крови”, печатаются материалы прямо-таки “из зала суда”. Вопрос не в процессе, симпатиях и антипатиях к Ивану Ризаку, а в том, что писать надо то, что было, а не бредни редактора или его осенне озабоченного “папы”, что в итоге является дезинформацией, злоупотреблением печатным словом. На этот раз вновь отличилось “РІО” №46 от 18 ноября 2006 года в статье “Суд над Різаком – 50 на 50”, редактор которой написал: “І зовсім несподівано повів себе редактор „Правозахисту” Тємнов. Свого часу він повідомив, що Різак змушував його писати пасквілі на ректора Сливку. Нині ж він відмовляється від своїх слів”. Очень жаль, что у господина П.Гойса в последнее время „обострились” проблемы с памятью. В прошлом году нами печатался большой обзорный аналитический материал по всем публикациям, посвященным УжНУ, цитировались конкретные фразы, которые касались ректора В.Сливки. Были они предметно разобраны и в суде Ивано-Франковска. Участники процесса, в том числе и судья, не нашли в них ничего такого, что бы свидетельствовало о преследовании, унижении чести и достоинства ректора. В прошлом же году, в той же обзорной статье было сказано, что никогда И. Ризак не давал М.Темнову никаких указаний писать о В.Сливке и тем более не принуждал его к этому, что такие показания в материалах дела отсутствуют. Вполне понятно, господин П.Гойс, зачем вам понадобилось явное искажение фактов – уж больно вашего “папу” кусаем… по тарифам и коммунальным услугам… Редактируемое вами издание уже дважды было наказано М.Темновым за печатание материалов, оскорбляющих и оскверняющих память покойного директора гимназии г. Зимокосова, иной не соответствующей действительности информации. Видать, вы так ничего и не поняли. Придется вам не только “освежить” память, но и преподать более жесткий урок с его реализацией на первой странице „РІО”. Более подробно об этом – в следующих выпусках.
jgkgkjg: В перечисленных статьях, господин П.Гойс, фактически ничего не было по В.Сливке, а речь шла исключительно о внутренних проблемах факультетов РГФ и журналистики. И только в 1% говорилось о ректоре В.Сливке. Судите сами об этом проценте выдержками из публикаций в части касаемой. “Перша згадка про УжНУ, а саме про факультет романо-германської філології, з’являється в №13 газети „Правозахист” від 30 березня 2004 року…У публікації йшлося про проблеми на ФРГФ, чисельні порушення. Зокрема в одному абзаці люди звертаються до ректора В.Сливки. Цитуємо дослівно: „Отож волаємо до Вас, пане ректоре – налагодьте моральний клімат на нашому факультеті. Віримо, що ви це зробите!” Замітьте – не звинувачують, а звертаються! Так де тут цькування?! №14 від 6 квітня 2004 року… Стаття знов про проблеми на ФРГФ, в якій усього декілька речень про ректора: „Восени 2003 року, в колі наближених осіб, М.Полюжин говорить, що він та єдина особа, яка може претендувати на крісло нинішнього ректора пана Сливки. На цілком доречне зауваження, що ця посада передбачає 7 років обіймання крісла, пан М.Полюжин наголосив, що це все дрібнички...”. Коментарі зайві. №15 від 20 квітня 2004 року. Стаття про проблеми на ФРГФ… „Під кінець виборів до аудиторії, де вони відбувалися, завітав і сам ректор В.Сливка, щоб привітати переможницю – пані Фабіан. ...Одразу ж після виборів на стіл ректора була покладена заява про нелегітимність виборів. ...Незважаючи на те, що ректор був свідком першого туру виборів та його довірені особи... підтвердили легітимність цього процесу, п. В.Сливка погодився із заявою „заколотників” – вимогою про перевибори. Одночасно з боку опозиції факультету РГФ надійшла заява протилежного змісту, яку підписала більшість представників трудового колективу. ...її... проігнорували. До речі, запитання до пана В.Сливки. Про що ви думали, пане, коли вітали із законною перемогою обранця від факультету п. Фабіан? Це все ви одразу забули? Цікаво, з яких причин? А може, пан М.Полюжин поклав вам на стіл більш переконливі „докази”?! Хіба це не є зрадою принципів рідної “альма-матер”?! Зневірені працівники факультету, як не дивно, витримавши всі цькування, вдруге обрали професора М.Фабіан. ... та не довго раділа і сама переможниця. Те, що її перемога „піррова”, дав зрозуміти сам пан ректор. Він просто забув її привітати...” Далі в статті йшлося про сприяння ректора процесу виборів вченої ради. І що там такого кілерського?! Де воно, те цькування особистості покійного ректора В.Сливки? Це, до речі, була вже третя публікація. Тепер до позиції газети стосовно цього конфлікту з виборами та перевиборами на ФРГФ. Ця ж стаття, післямова від редакції. „На останньому брифінгу, відповідаючи на запитання стосовно ситуації, яка склалася в УжНУ, голова Закарпатської ОДА Іван Різак висловив свою стурбованість та занепокоєність як ситуацією, морально-психологічним кліматом на окремих факультетах, так і взагалі усуненням цього наукового закладу подалі від науки, втратою колишнього авторитету і, головне, наукових кадрів, які вимушені виїжджати за кордон та до інших навчальних закладів. Окрім того Іван Різак наголосив, що він мав зустріч із ректором УжНУ паном В.Сливкою, під час якої окреслив коло проблем та підняв низку питань стосовно реорганізації цього навчального закладу.” Коментарі знову ж зайві. У цьому ж номері стаття студента факультету журналістики, колишнього шевченківського стипендіата та першого лауреата премії імені М. Бабидорича Павла Білецього „УжНУ очима студента, або Як розправилися з шевченківським стипендіатом”. Все описувати не будемо, як і домовлялися, тільки те, що стосується покійного ректора. „...мені сказали, що я відрахований ще тиждень тому... Одразу... вирішив апелювати до ректора. Однак пан Сливка навіть не захотів дізнатися про причину мого відрахування. Натомість, нехтуючи всім людським, вигнав мене із свого кабінету. „У мене нема часу з вами морочитися”, – аргументував свій вчинок ректор.” Так де ж тут цькування пана В.Сливки? Де замовлення? Де кілерство? Колишній студент звернувся за захистом своїх прав саме в наше видання, бо інші побоялися надрукувати його листа… №16 від 26 квітня 2004 року. Передрук статті з газети „Вісник” „Критичні дні і райська насолода УжНУ”, автор Надія Невмируща. Матеріал про студентське життя, проблеми, хабарі тощо на різних факультетах УжНУ. В ній жодного слова про покійного В.Сливку. …На цій же сторінці лист колишньої студентки про хабарі на ФРГФ. №17 від 11 травня 2004 року. Стаття редактора газети Ярослава Глаголи „Золотий фонд” педагогічних кадрів УжНУ Закарпаттю більше не потрібний?!” Стаття про відомого на Закарпатті та за його межами науковця педагога Валентину Олексіївну Онипко, про її життєвий шлях та роботу в університеті. Є лише один абзац, у якому згадується колишній ректор: „Декан з розумінням віднісся до прохання Валентини Олексіївни: „Звичайно, працюйте! Такі, як Ви, викладачі складають „золотий педагогічний фонд” нашого факультету”. Окрилена такою людяністю жінка попрямувала до ректора УжНУ пана Сливки, щоб підписати у нього трудовий контракт. Та щойно Валентина Олексіївна увійшла до кабінету, зразу ж у різкій формі видав: „Як, Ви ще не на пенсії?! Ідіть до проректора та спробуйте вирішити питання подальшого вашого перебування на посаді викладача з ним”. Не пішла!...” В цьому ж номері передрук невеличкої інформації про хабарі на філфаці УжНУ. Про ректора жодного слова. №18 від 18 травня 2004 року. Три невеличкі замітки. Одна – відкрита відповідь студентки факультету журналістики Олександри Соловйової – Павлу Білецькому. Друга – про роздуми колишньої студентки про причини корупції на ФРГФ і остання – про корупцію в УжНУ. Прізвище ректора взагалі не згадується. От і все. Усього сім номерів газети із загальною площею матеріалів менше трьох сторінок. Конкретно ж про В. Сливку менше одного відсотка. Так про яке систематичне цькування йдеться!? До речі, ФРГФ у системі корупції УжНУ займає всього п’яту чи шосту позицію після таких монстрів хабарництва, як економічний, медичний та юридичний факультети...” Так где же, господин П.Гойс, „примушування” Иваном Ризаком, где же эти многочисленные „пасквілі?” Более подробно мы остановимся на №18, так как им более всего заин- тересовалась судья. А заинтересовала ее переписка между двумя студентами. А именно ответ студентки факультета журналистики Павлу Белецкому, в которой о ректоре ни единого упоминания. Именно это и заинтересовало судью, так как лучше всего свидетельствует о том, что редакция газеты вообще не преследовала никаких целей и покойный ректор Сливка не был объектом атаки, как это постаралось представить следствие. Газета предоставляла возможность высказаться всем участникам конфликта, т.е. объективно подошла к его освещению. Понятно, что речь в данном случае о губернаторе И.Ризаке не идет, хотя, по логике следствия, это тоже его указание – печатать выступления других оппонентов и этим преследовать ректора. Поэтому и включили как эту, так и другие рядовые статьи, не имеющие к покойному ректору ни малейшего отношения, в обвинительное заключение. Для чего? Для количества или макулатурного веса?! Этот фрагмент как доказательство, надо думать, войдет в оправдательный приговор по И.Ризаку. Да, кстати, в областной прессе вообще не было ни единой компрометирующей публикации по покойному ректору В.Сливке. А ведь Иван Ризак имел и партийные издания, и неограниченную информацию, но не сделал ни единого шага в этом направлении, что уже говорит само за себя. Следователю М.Данча М. Темнов пы- тался объяснить, что не было травли В.Сливки со страниц его издания. Что в статьях нет ни единого слова, которое бы затрагивало честь и достоинство покойного ректора. Но у господина М.Данча было свое видение… на которое он перед допросом потратил более 30 минут, чтобы привести аргументы и убедить М.Темнова, что именно в этом и заключался один из фрагментов завуалированного доведение ректора В.Сливки до самоубийства. И только после этой “лекции” начался допрос. Почему бы вам, господин П.Гойс, не уточнить, что там было еще и как осуществлялось давление на М. Темнова и остальных свидетелей? Так, ради объективности! Для доказательства только один штрих. Во время суда, когда допрашивали Михаила Темнова, произошел один казус. В материалах уголовного дела был протокол допроса, по которому Михаил отказался в соответствии со ст. 63 Конституции давать показания. Потом из уст судьи прозвучало упоминание о каком-то постановлении о возбуждении уголовного дела против Михаила Темнова, которого он в глаза не видел, и что материалы были выделены в отдельное производство. Фактически судья пыталась установить, что же произошло на предварительном следствии и почему против Михаила Темнова возбуждалось уголовное дело, о котором он не знает, и не было ли оно использовано как механизм давления. К сожалению, Михаила Темнова за эти два года настолько часто пугали разного рода ответственностью, что он перестал на это реагировать и поэтому не помнил обстоятельств данного допроса. Только после суда он вспомнил, как его обрабатывали и как запугивали. После этого, господин П.Гойс, нашей профессуре и иному преподавательскому составу остается только посочувствовать. Это ж сколько надо было нагнуть и морально сломать людей, чтобы добиться результата, определенного сверху. И все эти люди ныне свидетельствуют иначе… Не менее пикантно обстоятельство, о котором мало кто знает. В апреле 2005 года, как утверждают сами сотрудники правоохранительных органов, по делу И.Ризака областной прокуратурой готовились массовые аресты – более 60 человек, среди которых 17 бывших работников ОДА, несколько редакторов областных газет, среди которых были Олег Ладыжец, Роман Официнский, Михаил Темнов и многие иные. Порядочные работники прокуратуры предупреждали людей, рекомендовали на время уехать, чтобы избежать кампании помаранчевых по борьбе с “бандитизмом”, в том числе и в верхах. Но люди остались. Тогда облава во благо “беспрецедентного” уголовного дела века по посадке в тюрьму Л.Кучмы, В.Медведчука и многих иных видных бывших руководителей страны не состоялась. Не исключено, что свою роль сыграло и заключение Генпрокуратуры, что в действиях И.Ризака по отдельным инкриминируемым ему преступлениям нет состава преступления. Ума хватило не устроить массовые репрессии, которые бы неизбежно вернулись бумерангом. Но тогда власть считала, что они дорвались до “корыта” как минимум лет на 5, а в итоге “спеклись” от своей бездарности за неполных два года. Теперь о главном, относительно от- каза Михаила Темнова от своих по- казаний. Такого, господин Гойс, в действительности не было. Михаил подтвердил фактически все свои ранее данные на предварительном следствии показания, а кое-что уточнил. Камнем преткновения стал только один эпизод. Он касался разговора Михаила с покойным Иваном Коцуром. Именно его он в итоге и отказался комментировать, сказав, что такого не было. Очень прискорбно, господин П.Гойс, что вы забыли о том, что фактически у всех народов принято говорить о покойном только хорошее либо ничего. Может вам напомнить, господин П. Гойс, как почти три года назад не кто иной, как Михаил, по обращению вдовы встал на защиту памяти покойного директора гимназии, которого в вашей газете даже мертвого обливали грязью. И выиграл у вас суд, который обязал вас извиниться. Комментарии излишни. Городу обстоятельства и детали этого нашумевшего дела хорошо известны. Теперь об Интернет-сайте “Закарпатський кримінальний вісник”, на который, как вы утверждаете в своих публикациях, ссылалась газета „Правозахист” и за которым стоит не кто иной, как Михаил Темнов. Очень жаль, господин П.Гойс. Но снова грабли! В своих публикациях мы ссылались на Интернет-сайт „Закарпатський кримінальний калейдоскоп”. „...Вісник” нам неизвестен. Все же остальное – плод вашей фантазии. Простая рекомендация – извиниться на первой же странице издания. Типа: „Михаил, извини, я был не прав...” Что бы и исчерпало этот конфлікт. По сути тайна смерти покойного ректора В.Сливки по сей день остается тайной. Была изучена только одна из официальных версий, которых на сегодняшний день еще очень много. Многое известно и нам, журналистам. Понятно, что об этом известно и следствию. Но об этом мы писать, в силу моральных и иных причин, не имеем права. Фактически в силу этих же причин первоначально следствие пошло не по тому руслу, а в итоге пострадал Иван Ризак, который в силу занимаемого положения тоже все знал. Надеемся, что история снимет с этого “загадочного” убийства свой гриф таинственности и расставит все по своим местам… Лет так через 20 –30.
jgkgkjg: Шановна редакція газети «Правозахист»! Звертаюсь до вас уже не вперше. І все з того й одного приводу - землі, яку вкрали від мене мої сусіди, а віддавати не хочуть, навіть частково, як це вирішив суд. Мої батьки хоснували земельну ділянку 86 років, а сусіди поступово загарбували собі її по частинах то з одного, то з другого боку дворогосподарства. З метою привласнення вкраденого самовільно побудували на ній свої хліви. Стоять вони там і по сьогодні, знаходячись в безоплатній оренді. Скориставшись земельною реформою, молоді сусіди Шпонтаки та Королі вирішили вкрасти мою землю по всій довжині ділянки замість того, щоб повернути дворогосподарство, як того вимагає закон. Після смерті мами почали порушувати земельні межі. Моє звернення до сільради не дало ніяких результатів. Сусіди ж, добравшись вже до самої нашої огорожі від вулиці, стали приводити в мою оселю комісії з сільради. А ті відбирають землю, яку ще не встигли вкрасти Шпонтаки і Королі. Не було іншої ради, як звернутися до суду. Апеляційний суд області підтвердив крадіжку землі. Мої відповідачі чули, як там сказали: «Віднесіть ці документи в суд, і суд в другому складі поверне вам вашу землю». Було відкрито й виконавче провадження, яке не дуже поспішали виконувати ті, хто б це мав робити. А коли вже була точна дата, коли свою справу мали робити судовиконавці, - 22 червня 2006 року, мої сусіди вирішили ще раз надати суду недостовірні дані. Й на цей раз привели до мене комісію, аби та підтвердила, що міжземельна межа є прямолінійною, тобто нічого вони не крали, а земля їхня. Виконання судового рішення в назначений час так і не відбулося, бо не було землевпорядника. Воно було перенесене на 22 червня 2006 року, про що вже писала ваша газета. А 20 червня 2006 року сусіди в черговий раз привели до мене комісію в складі сільського голови Гаргаль Марії Степанівни, землевпорядника Метелешко Мар’яни Михайлівни, депутата сільради Король М.М. та інспекторів по охороні земель Кацаби М.В. та Бондара Е.Е. Пан Кацаба мало не моєю рукою ладен був підписатися, що я згідна з тим, що новоутворені межі є старими, застосовуючи до мене морально-психологічний тиск. Незважаючи на те, що в мене є рішення суду, вони вчинили мені другий суд - на дому. Я мала показати їм всі документи на землю. Хоч вони знали, що стосовно мене через два дні має виконуватися судове рішення, винесене в мою користь. Я ніби мала з цим Кацабом про щось домовлятися. Вони не зважали на те, що я показувала членам комісії, скільки землі у мене вкрадено. Це їх не цікавило. Вони складають акта (вже вкотре!), про якого я нічого не знаю. Ним Шпонтак і Король апелюють, як нововиявленими обставинами. Посадові особи при тому забули, що не мають права втручатися у рішення суду, яке набрало законної сили 29 березня 2005 року. А Гарагаль М.М., як голова сільради, мала забезпечити явку землевпорядника для виконання судового рішення 22 червня, яке так і не відбулося через його відсутність. Виконання перенесли на 20 липня 2006 року. Сусіди знову звернулися до суду нібито за нововиявленими обставинами, хоч таких не було і в по помині. Та Шпонтаки і Королі вирішили привласнити мою землю будь-якою ціною. До честі Ужгородського міськрайонного суду в особі судді П.П.Микуляка, в позові їм було відмовлено. Бо «наведені заявниками обставини судом не можуть бути визнані, як нововиявлені, оскільки згідно з ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 23 травня 2006 року та протоколу судового засідання від 16 травня 2006 року, вказані заявницею обставини, а саме архівна довідка № 374 від 21квітня 2006 року, свідоцтво про право на спадщину за законом, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, технічний паспорт на об’єкт нерухомого майна, виданий на прізвище Король Л.В., досліджувалися в судових засіданнях при розгляді справи за поданням державного виконавця ДВС в Ужгородському районі - Пивоварова Ю.Г. про зміну способу виконання виконавчого листа № 2-95/05 від 29 квітня 2005 року». Та й ці «нововиявлені обставини» з самого початку розглядалися судом. Та Шпонтаки і Королі не були б ними, якби погодилися на такий вердикт суду. І ось від них вже поступає скарга в апеляційний суд Закарпаття на суд першої інстанції, де знову кажуть своє: «Твердження суду в ухвалі від 17 жовтня 2006 року про те, що нібито ці документи (вказані вище, - Прим. ред.) досліджувались, є неправильними, оскільки даним документам не надавалась оцінка, їх не було вивчено та не було взято до уваги при прийнятті рішення». Отже, суд вже вкотре намагаються ввести в оману, затягують час і вкорочують мені життя погрозами, комісіями, своєю агресією, яка частенько закінчується рукоприкладством щодо мене та мого чоловіка з боку ненажерливих сусідів. Невдовзі мав би відбутися апеляційний суд. Хочеться вірити, що він буде об’єктивним. Адже суддю першої інстанції П.П.Микуляка мої кривдники не змогли ні залякати, ні прибрати до своїх рук іншими способами, як грозилися. Він поступив по закону. Отже, судді і цього поважного суду мали б поступити так же. Аби, нарешті, припинилася ця багаторічна тяганина і справедливість взяла гору. ВІРА ВАЛЬКО, с. Дубрівка Ужгородського району.
jgkgkjg: Збігає вже другий місяць, як редакція газети „Правозахист” надруку- вала майже з десяток запитань голові Тячівського суду пану Гри- муту, а відповіді і понині там... у Тячівському суді. Тижні два тому забігав Василь Добруник, який пообіцяв у своїх одкровеннях позривати з усіх „маски”, але матеріалів так не надав і понині – щез з кінцями або остаточно засудився. Не отримали ми і позову від пана Гримута, який, посилаючись на „компетентні” джерела, також обіцяв пан В.Добруник. А шкода, бо сподівалися, що отримаємо матеріалу, як мінімум, ще на декілька цікавих газетних публікацій для тячівців з нашими коментарями... для Вищої ради юстиції... Але надії все одно не втрачаємо. Ще раз наголошуємо, шановний пане Гримуте, що наше видання повністю відкрите для вас і ми залюбки, цілком безкоштовно надрукуємо все, що ви нам надасте з приводу поставлених запитань. Щоб вам було що писати, пропонуємо ще низку запитань. Чи правдою є, пане Гримуте та шановні тячівці, що підприємство „777” належало приватному підприємцю Юрію Кухті, який має приватне підприємство „Юлія” по виготовленню морозива? Це було так, пане Юрію? Чи правда, що родич пана Юрія свого часу вчинив ШТП зі смертельним випадком? Чи правда, що прокурор того району в Росії, де сталося вищезазначене ШТП, навчався разом з вами, пане Гримуте? Чи правда, пане Гримуте, що ви домовлялися із вищезазначеним прокурором про закриття кримінальної справи проти родича Ю.Кухти? Чи правда, що за закриття даної кримінальної справи ви як „подарунок” отримали бар „777”? Чи правда, що цей бар було оформлено на пенсіонера, який є жителем села Бедевля Тячівського району, що ним керує його зять В.Бабич? Пане В.Бабич, це відповідає дійсності? Чи правда, пане Гримуте, що за рахунок держави вам колишній директор заводу „Зеніт” пан І.Гоблик у м. Тячів по вул. Комсомольській за 20 000 доларів США купив 3-кімнатну квартиру? Пане И.Гоблик, ви купували судді житло? Чи правда, що ви, пане Гримуте, у цій квартирі не мешкали, а продали її за 80 000 доларів США судді пану Розману? Пане Розмане, ви купували цю квартиру? Чи правда, пане Розмане, що ви, являючись головою атестаційної комісії Тячівського суду, затвердили призначення сина пана Гримута помічником судді Тячівського суду? Пане Гримуте, ваш син працює разом із вами в одному суді? Чи правда, пане Гримуте, що ви через своїх друзів у місті Тячів викупили торгівельний центр Супермаркет „Ельдорадо”? Якщо це так, то яка ваша частка? Чи правда, що на черзі приватизація готелю „Тячів”? Шановні тячівці! Якщо ви бажаєте поставити запитання кращим людям вашого міста та району, пишіть нам. Ми залюбки надрукуємо усі ваші цікавинки. До зустрічі на шпальтах нашого видання.
jgkgkjg: Півроку тому, в ніч з 8 на 9 травня 2006 року, стала- ся жахлива подія – було скоєно побиття дівчини О. із нанесенням тілесних ушкоджень середньої тяжкості та згвалтування неприродним способом Сергеєвим В., жителем м. Ужгород, у його напівособняку по вул. Цегольнянській. У потерпілої був серйозний перелом руки із защемленням променевого нерва, перелом задньої кістки носа, ознаки душіння. Після трьох годин фізичних та моральних знущань дівчині вдалося дати SMS-повідомлення сестрі, яка приїхала на вказану адресу. Чомусь у дворі, біля третьої години ночі, ховаючись, стояли батьки Сергеєва В. Вони довгий час не запускали сестру, і вона викликала міліцію, після чого її моментально пропустили до хати. Після побаченого в будинку було викликано швидку допомогу. Не дочекавшись міліції, Сергеєв В. втік через сад. У будинку міліцією було виявлено плями крові на ліжку, на підлозі по всій хаті, у ванні, адже, як згодом вияснилося, садист тягав свою жертву з перебитою рукою і носом по всьому будинку і постійно приговорював, що вб’є її. Дивно, що мати Сергеєва В., яка заходила в будинок біля 2.30 ночі, побачила побиту і замучену дівчину і не надала їй медичної допомоги, а вийшла у двір і стояла під хатою, незважаючи на те, що ця людина – медпрацівник, а саме диспетчер санавіації у приймальному відділенні обласної лікарні. Протягом цього часу та коли вже потерпіла була доставлена в обласну лікарню і знаходилась там на операції, мати Сергеєва В. постійно дратувала, надокучала потерпілій та її родині розмовами про якісь гроші, які вона начебто дасть при умові, якщо потерпіла закриє справу щодо її сина і забере заяву з міліції. Звичайно, дівчина навіть і чути не могла про гроші, а думала лише про справедливе покарання нелюда. В обласній лікарні і було вияснено, що мати Сергеєва В. не вперше захищає свого сина, і це далеко не перша його жертва. На другий день до потерпілої звернулися близькі люди попередньої жертви, про яку вже була написана стаття у газеті «Правозахист» у 2005 році. Як виявилося згодом, потерпіла – жінка 45 років, у березні 2005 року була збита Сергеєвим В. його авто та відвезена до нього додому, де він тримав свою жертву 2 дні, знущався, катував, внаслідок чого жінка отримала багато травм і стала інвалідом 3-ї групи. Донедавна її справа розгля- далася в Ужгородському міськрайонному суді суддею Король. На той час Сергеєв В. мав захисника у суді – Анісімова Ю.О. і розгулював вільно по м. Ужгород, аж поки 8 травня 2006 року (через 15 місяців!) йому не стало нудно і сумно і він при незавершеній справі в суді, користуючись безкарністю, вирішив добряче розважитись і знайшов наступну жертву. Його було схоплено вже на 3-й день, і він просидів у СІЗО м. Ужгород півроку. Але місяць тому дану справу, незрозуміло з яких підстав, об’єднали з попередньою і передали судді Лемак О.В. Можете уявити, що на клопотання адвоката Анісімова Ю.О., який захищав Сергеєва В. і в даній справі, згідно постанови Ужгородського міськрайонного суду, підписаною суддею Лемак О.В. 21.11.2006 року, підсудного Сергеєва В., який звинувачується за чотирма статтями КК України у попередній справі та 2 статтями КК України у теперішній, відпустили прямісінько із залу суду, не дивлячись на протест потерпілої, адвоката потерпілої та прокурора (на невідомий термін та у зв’язку з погіршенням стану здоров’я, та оскільки Сергеєв В. «характеризується позитивно», «допомагає у встановленні об’єктивної істини по справі»)! Звичайно, справа не завер- шується, і подано лист- скаргу в апеляційний суд м. Ужгород, але зверніть увагу: маніяк буде розгулювати містом, пити каву у кав’ярнях, спілкуватися з дівчатами, жінками, начебто він нічого не скоїв. Тому звертаємось до вас, громадяни міста Ужгород, а в першу чергу – дівчата та жінки: будьте обережні, бо містом над Ужем, невідомо до якого часу, розгулюватиме на вигляд спокійний і врівноважений, але все ж таки садист-маніяк Сергеєв В.! Наталка Могіленко, м. Ужгород
jgkgkjg: Від редакції. У зв’язку з тим, що на сьогоднішній день у наших судів з’явився „орган опіки та піклування” в особі УСБУ в Закарпатській області, звертаючись до нього просимо перевірити законність об’єднання справ під час суду, адже в цьому вбачається спроба пом’якшити покарання нелюду, та дати оцінку діям судді, яка змінила нелюду запобіжний захід, адже він, скоївши злочин і знаходячись на підписці про невиїзд, знову ж скоює подібний злочин. Гарантії того, що він не скалічить ще чиєсь життя, немає, адже свого часу були інші жертви, які не змогли довести наругу над ними, а на слідство було здійснено тиск. З свого боку ми цю справу беремо на контроль і готові супроводжувати її аж до Верховного суду України. Ми, як і потерпілі, не змиримося з м’яким покаранням цієї потвори з людським обличчям . Коли матеріал було готово до друку стало відомо про відсторонення судді Лемак від розгляду зазначеної кримінальної справи, що вже не потребує коментарів.
jgkgkjg: В прошлом номере газеты мы обещали дать ответ на публикации в газете “РИО” №46 от 18 ноября 2006 года под названием “Суд над Ризаком – 50 на 50” и “Одні Різака здають, а інші виправдовують” главному редактору газеты П. Гойсу, который полагает, что “осведомлен” обо всех наших публикациях по УжНУ. Это, надо думать, и “позволило” ему написать: “І зовсім несподівано повів себе редактор „Правозахисту” Тємнов. Свого часу він повідомив, що Різак змушував його писати пасквілі на ректора Сливку. Нині ж він уже відмовляється від своїх слів”… “Більше того, Тємнов сказав, що публікації в газеті „Правозахист” не порочили честь і гідність ректора Сливки (а що це тоді було, якщо не брудні статті?!! – ред.), а деякі з цих статей були листами студентів філологічного факультету романо-германської філології або матеріали бралися з Інтернет-сайту „Закарпатський кримінальний вісник” ( а хіба не Тємнов стоїть за цим сайтом?!!).” После таких утверждений главному редактору газеты “РІО” П. Гойсу можно только по-человечески посочувствовать и даже где то его пожалеть… Более десяти лет редакторства, а грабли все те же. Главред малейшего понятия не имеет о том, что конкретно мы печатали по УжНУ, в частности по покойному ректору Сливке. Либо он слышал звон, да не знает, где он! Либо же выполнял конкретный заказ… Что ж, попробуем разобраться в этих “граблях”. Как мы уже писали, в газете “Правозахист” №19 от 24 мая 2005 года нами был опубликован большой аналитический обзорный материал под названием “Зайці косять траву” обо всех наших публикациях, касающихся УжНУ и покойного ректора, с дословным цитированием всего, что относилось именно к нему. Дабы не повторяться, пред- лагаем вашему вниманию полный перечень этих публикаций, которые вошли в обвинительное заключение по Ивану Ризаку и были опубликованы в газете “Вісті тижня -центр” от 18 ноября 2006 года в статье “Трясовина”. Это статьи: «SOS сту¬дентів РГФ, або Врятуйте від декана - прой¬дисвіта», «УжНУ очима студента, або Як розправилися з Шевченківським стипендіа¬том», «Критичні дні і райська насолода УжНУ», «Не все - правда», «Золотий фонд педагогічних кадрів УжНУ Закарпаттю більше не потрібний?», «УжНУ іншими очи¬ма, або відповідь Шевченківському стипен¬діату», «Бути чи не бути студентом ФРГФ?», «Крута новина – корупційну тему в УжНУ закрито? Студенти кажуть: Ні!», «Чого бояться віртуальні автори з кафед¬ри журналістики УжНУ?».
jgkgkjg: Ця історія розпочалася ще в 2003 році. Саме тоді поста- новою господарського суду Закарпатської області ВАТ „Будівельні матеріали” визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. 1 грудня 2004 року між приватним підприємцем Бігунець Н.І. та ліквідатором Завадяком О.П. було укладено договір купівлі-продажу гуртожитку на проспекті Свободи, 26. Однак мешканців його про цей факт повідомлено не було. Комунальне підприємство „Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації” відмовилося надати витяг про реєстрацію права на нерухоме майно, оскільки гуртожиток, за його даними, не був власністю ВАТ „Будівельні матеріали”. Аби оборудка не зірвалася, Завадяк О.П. ініціював судовий позов, у якому він виступив у ролі відповідача, а Бігунець Н.І. – позивача. Була придумана й причина позову – неможливість нотаріально посвідчити договір, тому що ВАТ „Будівельні матеріали” в особі Завадяка відмовляється сплачувати держмито. До позову додаються листи, нібито позивач тричі звертався до відповідача з вимогою з’явитися до нотаріуса, але той їх просто ігнорував. Рішенням господарського суду Закарпатської області від 27 грудня 2004 року договір купівлі-продажу гуртожитку визнаний дійсним. У зв’язку з тим, що справа розглядалася за відсутності мешканців цієї будівлі, питання про їх права та обов’язки у судовому засіданні не розглядалося. Не відображене воно і в рішенні суду, що є безумовною підставою для його скасування (ст. 104 ч.3 п.3 ЦПК України). Випадково дізнавшись про цю аферу, мешканці гуртожитку звернулися у прокуратуру. 24 травня 2005 року прокурор Закарпатської області в інтересах Бондаренка, Кунчир та Гапака звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до приватного підприємця Бігунець та ВАТ „Будівельні матеріали” в особі ліквідатора Завадяка про визнання договору купівлі-продажу недійсним. У позовній заяві він посилався на те, що відповідно до ст. 26 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, „усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури або виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до ліквідаційної маси, за винятком об’єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без будь-яких додаткових умов і фінансуються в установленому порядку”. Отже, виходячи з цього, приміщення гуртожитку на Свободи, 26 повинно було бути переданим в установленому законом порядку до комунальної власності м. Ужгород. Однак цього не зробили. І що ж? Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 4 серпня 2005 року (суддя Цицак О.В.) в задоволенні позову відмовлено. Однак воно не відповідає вимогам закону та підлягає до скасування. Адже у цьому рішенні суддя посилався на ст. 128 ЦК України (1963 рік), що початково є невірним. Адже у ЦК України того часу навіть не був передбачений перехід державної власності у приватну, і в тій же статті мова іде лише про набуття права оперативного управління між державними установами. А при вирішенні питання про набуття права власності в даному випадку необхідно застосовувати правила ст. 334 ЦК України (2004 рік). До того ж власником гуртожитку ВАТ „Будівельні матеріали” стало 27 грудня 2004 року на підставі рішення господарського суду Закарпатської області, і тоді ж власником його стала Бігунець Н.І. – дружина начальника ВДСБЕЗ УМВС України в Закарпатській області. Тобто, ВАТ „Будівельні матеріали”, яке продало приватному підприємцю згаданий об’єкт 1 грудня 2004 року, не було його власником за відсутності державної реєстрації. Отже, продало те, що йому за законом не належало. Крім того, лист Фонду державного майна України від 7 червня 2001 року № 10-21-6904, підписаний заступником голови Фонду Д.Парфенко, свідчить про те, що гуртожиток на проспекті Свободи, 26 в Ужгороді у власність ВАТ „Будівельні матеріали” не передавався. Ст. 659 ЦК України передба- чено: „Продавець зобов’я- заний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб”. Про це у договорі купівлі-продажу гуртожитку нема жодного слова. Однак ця обставина чомусь судом до уваги не взята. Ст. 822 ч.2 ЦК України передбачено: „У разі продажу житла, яке було предметом договору найму, наймач має переважне перед іншими особами право на його придбання”. Але майнові і житлові права мешканців гуртожитку грубо і цинічно порушені. Якщо б ліквідатор Завадяк звернувся до них, то навіть без так званого „аукціону” вони викупили б будинок за суму, значно вищу, ніж 195700 гривень. Адже двокімнатна квартира в Ужгороді коштує дорожче... 1 вересня 2005 року прокуратура області в інтересах мешканців гуртожитку звернулася до апеляційного суду Закарпатської області з апеляційним поданням на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 4 серпня 2005 року. Наведені причини незаконності рішення суду не наводяться: все те ж посилання на невключення до ліквідаційної маси об’єктів житлового фонду. Та апеляційний суд подання не розглядав. Про причину нерозгляду мешканці гуртожитку повідомлені не були. А неодноразові звернення у прокуратуру позитивного результату не мали – з ними просто відмовлялися розмовляти. Згодом мешканці таки дізналися, що 17 листопада 2005 року апеляційний суд виніс ухвалу про залишення подання без розгляду з таких мотивів: -відсутності реквізитів представників відповідачів Маркусь М.Т. і Греца Я.В. (адреси їхні є у їхніх довіреностях, але прокуратурою області вони суду вказані не були); - адреси відповідачів Завадяк та Бігунець не відповідали їх фактичним місцям проживання (нові адреси їх проживання були в запереченнях на позовну заяву і працівники прокуратури в змозі були їх встановити); - до подання не приєднано доручення прокурора області на внесення І.Машкаринцем апеляційного подання на судове рішення (взагалі нонсенс). Строк усунення недоліків – до 1 грудня 2005 року. Од- нак прокуратура області цього не зробила. І 6 грудня 2006 року суддя апеляційного суду виносить ухвалу, що апеляційне подання прокурора І.Машкаринця вважає неподаним і повертає йому у зв’язку з невиконанням попередньої ухвали. Та протягом двох місяців ця ухвала прокуратурою області не оскаржена, і справа направлена до архіву. Таким чином прокуратура області зв’язала себе по руках і ногах (випадково?): є незаконне рішення господарського суду Закарпатської області від 27 грудня 2004 року про визнання договору купівлі-продажу гуртожитку дійсним, і є незаконне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 4 серпня 2005 року про визнання купівлі-продажу дійсним. Тобто, звернення до суду стало неможливим процесуально, тому що суди будуть посилатися на рішення один одного. І це допускає обласна прокуратура замість того, аби захищати інтереси мешканців гуртожитку! Правди ради слід сказати, що у 2005 році прокуратурою області була порушена кримінальна справа проти ліквідатора Завадяка О.П. з приводу зловживання службовим становищем при продажу гуртожитку. Але вже після пред’явлення обвинувачення і зібрання матеріалів справи у трьох томах постанова про порушення кримінальної справи Ужгородським міськрайонним судом була скасована, апеляційним же судом Закарпатської області це рішення залишено в силі. І знову прокуратура області не звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою... Саме з обставин грубого по- рушення житлових прав мешканців гуртожитку при укладанні договору купівлі-продажу Ужгородський міськрайонний суд (суддя Микуляк П.П.) при розгляді справи за позовом мешканки Попової Л.Ф. до ліквідатора ВАТ „Будівельні матеріали” в особі голови правління Яцківа М.М. „Про встановлення права користування житловим приміщенням і реєстрації по місцю фактичного проживання” ІСІМС направив до прокуратури м. Ужгород ухвалу від 28 квітня 2006 року про вирішення питання про порушення кримінальної справи стосовно посадових осіб, винних у порушенні житлових прав мешканців будинку. Рішення по ухвалі не прийнято й досі, хоч суддею був відведений для цього місячний термін. Але вже сам факт судової ухвали свідчить про те, що рішення господарського суду Закарпатської області від 27 грудня 2004 року про визнання договору купівлі-продажу гуртожитку дійсним – не відповідає вимогам закону. Адже у ньому йдеться, нібито була куплена якась річ, а не гуртожиток, в якому є мешканці. Нещодавно громаді стало відомо й таке. Згідно договору купівлі-продажу, ціна приміщення гуртожитку складає 195700 гривень. Приватний підприємець Бігунець Н.І. при проведенні аукціону внесла суму в розмірі 20736 гривень. Різниця у розмірі 174964 гривні повинна була сплачуватися шляхом перерахування у 10-денний термін з дня укладання договору з поточного рахунку покупця на поточний рахунок ВАТ „Будівельні матеріали” в „Промінвестбанку” м. Ужгород або шляхом зарахування готівкових грошових коштів покупця на рахунок продавця. Однак ці вимоги пані Бігунець не виконані. Зазначені кошти вона перерахувала не на рахунок ВАТ „Будівельні матеріали”, а на рахунок „Агенції з питань банкрутства”, тобто фірму ліквідатора Завадяка, звідки гроші перекочували в кишені співпрацівників агенції. Чому так сталося – це вже питання, на яке може відповісти тільки досудове слідство. Захисник в інтересах меш- канців гуртожитку Тисянчин М.В. та Мордяк В.О. – Савчук О.В. глибоко переконаний, що прокуратура Закарпатської області має звернутися до Верховного Суду України з клопотанням про поновлення строку оскарження одразу трьох судових рішень: - рішення господарського суду Закарпатської області про визнання договору купівлі-продажу гуртожитку недійсним; - рішення Ужгородського міськрайонного суду про визнання договору купівлі-продажу гуртожитку недійсним; - постанови Ужгородського міськрайонного і ухвали обласного апеляційного судів про скасування постанови про порушення кримінальної справи. Пан Савчук 28 червня 2006 року із цих питань звертався зі скаргою до прокурора Закарпатської області Бенци Ю.Ю. Звертався і до представника Президента України в Закарпатській області. Той його заяву переадресував прокуратурі області, прокуратура області – прокуратурі м. Ужгород. Та й по всьому. Але хтось же мусить захистити житлові права мешканців гуртожитку, що на проспекті Свободи, 26, які закріплені ст. 47 Конституції України і які безсоромно попираються. Адже ми живемо у правовій державі. Чи це тільки порожній звук?!! Від редакції. 27 липня 2006 р. прокуратура Закарпатської області в інтересах мешканців гуртожитку по проспекту Свободи, 26 в Ужгороді звернулася до Вищого господарського суду України з касаційним поданням на рішення господарського суду Закарпатської області від 27.12.04 про визнання дійсним договору купівлі-продажу гуртожитку від 01.12.04. Про подальший перебіг подій читайте в наступних номерах.
полная версия страницы