Форум » Корупція » Коррупция силовых ведомств » Ответить
Коррупция силовых ведомств
jgkgkjg: Шановна редакція газети „ Правозахист”! Звер- тається до вас Панець Іван Іванович із Воловця. Я – типічний пересічний громадянин України, тимчасово не працюю через те, що не можу знайти належної роботи. Маю дружину, двох дорослих дітей. Ні дорогих меблів, ні іномарки за скромну зарплату свою та дружини не нажив. Мешкаю у трикімнатній квартирі. Правда, одягнений не гірше за інших, маю що їсти, тому дякую Богові і за це. Хоча матеріальне становище сім’ї хорошим назвати не можу. У минулому році, як мільйони інших громадян України, вистояв на воловецькому „майдані” в надії на краще життя для себе, своїх дітей та й усіх людей нашої держави. І не міг уявити, що подія 5.11.2005 року підірве цю надію, відбере від мене здоров’я. Та, мабуть, розпочну з самого початку. Так, 5 листопада 2005 року о 21 годині я з колегою Тибінкою Іваном Михайловичем сидів у кафе „Білочка”, що у Воловці. Залишивши свою компанію за сусіднім столиком, до нас підсів молодик Халус Юрій Федорович, без нашої на те згоди чи запрошення. Він поводив себе нахабно та розв’язно. Зняв із Тибінки окуляри та почав їх примірювати. Це виглядало для нас принизливо, бо він при цьому кривлявся. Далі налив нам у каву горілки, чим зіпсував і те, й інше, як, зрештою, й усю розмову. Я не витримав та зробив йому зауваження. Халус почав обзивати нас нецензурними словами. Вдарив по обличчю Тибінку Івана, забрав від нього папку з документами. Колега підвівся і вийшов, а нахаба став гортати папери, що були у папці. Я знову зробив йому зауваження. Халус сказав, аби я вийшов надвір поговорити. Коли я підвівся, хтось наніс мені удар по голові. Я чув, як за моєю спиною перевертається столик, як гримить посуд. Упав на підлогу. Коли хотів підвестися, то побачив Тимковича М.Г., який тримав табурет і намагався ним мене вдарити. Але інший хлопець із компанії – Бухай Роман Андрійович – крикнув: „ Не бийте його табуреткою!” Оскільки на мене посипалися копанці від Халуса і Тимковича, то у мене враз заплило око і надалі я не міг нічого бачити. Проте я чітко пам’ятаю, як мене тягнули із кафе у коридор, а далі – на двір. Пам’ятаю, як Халус кричав: „ Чистьте йому кишені!”, - щойно мене витягли на вулицю. Все відбувалося миттєво. Я намагався чинити при цьому опір: чіплявся руками за одвірки. Але хтось щосили копав мене по них ногами. І це я дуже добре пам’ятаю. Надворі Халус і Тимкович півгодини наносили мені удари у різні частини тіла. Я не міг підвестися, а далі й зовсім втратив свідомість. Приблизно о 23 годині я прийшов до тями і відчув, що весь мокрий від крові та води. Відчув, що мені вибито зуби, одним оком я зовсім не міг дивитися. Взуття на мені не було. Кишені – розірвані. Як пізніше виявилося, у них не було й ключів від квартири. Пропав також наручний годинник, який був на мені. Якось підвівшись із землі, я пішв додому. По дорозі почув, що хтось мене наздоганяє. Відчув різкий удар по голові. Обернувшись, побачив Халуса. Чинити йому опір я вже фізично не мав сили. Однак почув, що дорогою їде автомобіль. У надії на допомогу я скотився із тротуару на проїжджу частину. Із машини вийшов працівник міліції Палько П.І. Я просив його, щоб відвіз мене у лікарню. Він запитав: „ Хто тебе бив?” Я відповів: „ Халус”. Тоді він сів за кермо та й поїхав. Халус за той час втік, а я пішов додому, тамуючи біль. О пів на першу ночі каретою швидкої допомоги, викликаною моєю дружиною, я був доставлений у Воловецьку ЦРЛ, де лікувався протягом 9 днів: із 6.11 по 15.11.2005 року. Ще зовсім кволого, на дев’ятий день мене виписали додому, де я доліковувався впродовж трьох тижнів. Коли я ще перебував у лікарні, то 8.11.2005 року до мене навідався Халус Ю.Ф., повернув мені годинник. Я попросив у нього грошей на лікування, оскільки матеріальне становище моєї сім’ї досить важке. На це відвідувач зухвало відповів, що йому вигідніше буде вирізати всю мою родину. Такі погрози з його уст звучали ще неодноразово, коли він заставав мене одного на вулиці. 7.11.2005 року дільничний інспектор міліції Хостюк В.І. в лікарні відбирав у мене пояснення. Але, як пізніше виявилося, записував зовсім не так, як я говорив. Всі мої слова перекручував, замінював іншими. У результаті вийшло, що бив мене один Халус. Про те, що мене били двоє: Халус і Тимкович, я повторював на допиті слідчому Пасічнику О.Т. Але він нічого з моєї розповіді до уваги не взяв, а тримався того, що вже було написано інспектором міліції. При ознайомленні із матеріалами справи я дізнався, що покази свідків суперечать одні одним. Це є додатковим підтвердженням того, що із моїх слів записано не так, як я говорив. Внаслідок нанесених мені множинних травм я отри- мав ЗЧМТ, струс головного мозку, перелом кісток носа із зміщенням, рвану рану верхньої губи. Мені вибито 5 зубів. Ще два зуби видалено через їх рухомість ІІІ ступеня. Мені вивихнуто кисть лівої руки. Після побоїв у мене вперше виявлено цукровий діабет, хоча за місяць до цієї події при обстеженні в обласній лікарні вміст цукру у крові був у межах норми. Тепер я перебуваю на обліку в ендокринолога. Мені рекомендовано протезування, яке обійдеться у суму 443 гривні. Законом передбачено, що особи, потерпілі від злочи- ну, забезпечені конституційними гарантіями від посягань на честь, гідність і здоров’я. Але як дізнання, так і слідство цих гарантій щодо мене особливо не дотримувало. Із невідомих причин із медичної документації зник мій рентгенівський знімок, який засвідчував перелом носа. Довелося робити повторний. Висновок СМЕ разом із листком обстеження з незрозумілих причин судмедексперт Свалявської ЦРЛ мені на руки не дав, пояснивши, що всі документи віддав працівнику міліції Королевичу М.Ю. Незважаючи на заявлене клопотання мого адвоката, слідчий Пасічник О.Т. так і не повернув мені листок обстежень. Мало того, відповіді на це клопотання не надійшло й досі. Двічі мій адвокат звертався до цього слідчого із клопотанням про приєднання до речових доказів та проведення товарознавчої експертизи знайденої на місці пригоди правої туфлі ( ліва там же загубилася). Обізвавши мене, мого адвоката, лише після вказівки начальника міліції слідчий таки приєднав речовий доказ до матеріалів справи та відправив на експертизу. Але в дивний спосіб: слідчий Пасічник О.Т. поставив завдання експерту встановити вартість цієї однієї туфлі. Хоча і дитині зрозуміло, що в одній ходять лише одноногі каліки! Враховуючи, що, згідно з вимогами наказу МОЗ № 6 від 17.01.95 року такі травми, як втрата будь-якого органу або втрата його функцій, а також невиправне знівечення обличчя відносяться до важких тілесних ушкоджень, мій адвокат заявив клопотання про проведення повторної СМЕ. Але навіть після неї зроблено висновок: легкі тілесні ушкодження. На очну ставку Халус по- явився тільки за повтор- ним викликом. Вів себе впевнено і розв’язно: заявив, що відшкодовувати мені нічого не буде, тому й ніде не працює. А суд, мовляв, нехай думає, як і скільки коштів стягати на мою користь. Зіткнувшись із таким свавіллям у своєму зрілому віці, я з відчаю вирішив звернутися у газету „ Правозахист”, оскільки це моя остання надія. Я прошу опублікувати мого листа, бо боюся ходити вулицями селища, боюся за своїх рідних. Адже проти мене і Халус, і міліція. Я не маю іншого захисту, крім вашої газети. А вже призначено попередній розгляд справи. Якщо судові засідання будуть такими, як і досудове слідство – то нічого доброго я для себе не очікую... З повагою ІВАН ПАНЕЦЬ, смт Воловець.
Ответов - 36, стр:
1 2 All
jgkgkjg: Уважаемая редакция газеты «Правозахист»! Обращается к Вам жительница села Лисичево Иршавского района Наталья Дмитриевна Продан. А вынудили меня к этому те обстоятельства, которые сложились после одного не очень приятного случая в моей жизни. БРАТ – НАЧАЛЬНИК! Вышло так, что 5 ноября 2005 года возле базара при въезде в село Довге Иршавского района произошла дорожная авария. Столкнулось два автомобиля, которыми управляли я и житель села Керецки Свалявского района Иван Дмитриевич Марфинец. Чтобы было понятнее, расскажу все по порядку. Я заехала в населенный пункт, включила левый поворотник и передними колесами выехала на сплошную линию. Стала ждать, пока пройдет встречная машина. Когда она проехала, я повернула голову, чтобы посмотреть, нет ли транспорта сзади. И тут в меня врезался «Жигуль» последней модели, за рулем которого сидел уже упомянутый Марфинец Иван Дмитриевич. Он ударил в переднее левое колесо моей «Нивы- Шевроле». Разбил перед своей машины и правую фару. Его «Жигуль», покатившись, помял мне левую переднюю и заднюю дверцы. Спереди с моей машины текло. Боясь возгорания, я вынула ключ зажигания и вышла из нее. Иван Марфинец начал кричать на меня, угрожая, что он мне покажет, так как его брат – начальник Свалявского райотдела милиции. И тут же ему позвонил по мобильному телефону.
jgkgkjg: Через 20 минут на место ДТП приехали работники ГАИ, в том числе и Корпош Юрий. Были сделаны соответствующие замеры. Составили схему происшедшей автоаварии, протокол о признании нас (меня и Марфинца Ивана) виновными в ДТП в равной для обоих участников мере – то есть, 50 на 50, и о привлечении каждого из нас к административной ответственности по ст. 124 КУАП. Через полчаса после аварии приехал брат Марфинца – Марфинец Василий Дмитриевич, на поверку оказавшийся следователем Свалявского РО УМВС. Он стал кричать на брата, почему тот пошел на обгон по сплошной линии. Потом на меня, мол, куда я ехала. На это я ответила, что включила левый поворот и хотела поставить машину слева. Василий Дмитриевич отозвал Юрия Корпоша в сторону и о чем-то стал говорить с ним. Потом сел в служебную машину, на которой приехал, и покинул место аварии. Автомобили наши забрали. Мой отвезли к мастеру в село Билки, а Марфинца – в Сваляву. Админматериалы относительно меня работниками отделения ГАИ Иршавского райотдела милиции были переданы в Иршавский райсуд, где меня оштрафовали, как участника ДТП. А относительно Ивана Марфинца такие были направлены в отделение ГАИ Свалявского райотдела милиции, а оттуда – в Свалявский райсуд. Там, по информации, полученной мною только в январе 2007 года, их рассмотрел судья Личко Г.К., который 28 декабря 2005 года принял постановление «Про закриття провадження адмінсправи про притягнення Марфинця І.Д. до адмінвідповідальності за ст. 124 КУАП”. Как это стало возможным – можно только догадываться. Думаю, что не обошлось тут без вмешательства брата-милиционера… СУД... ВТИХУЮ Что же было дальше? А дальше Марфинец Иван 23 мая 2006 года … подал на меня в суд, требуя возмещения материального и морального ущерба на сумму 15 тысяч 90 гривен. Судья Иршавского райсуда Даруда И.А. в тот же день приняла „Ухвалу про забезпечення позову”, но при этом почему-то забыла известить ответчицу. Даже в деле нет упоминания о том, что меня об этом кто-то уведомил. Интересно, правда? От такой наглости я сначала опешила, а потом наняла себе адвоката. Так как времени на то, чтобы получить из Свалявского райсуда нужные документы у нас не оставалось (слушание судья Иршавского районного суда Даруда И.А. назначила на 26 мая 2006 года), то мы просили перенести его на другое время. Но этого никто не стал делать. В назначенный день суд состоялся. Потом было второе заседание. На третьем судья заочно приняла решение всю вину за ДТП свалить на меня. (Я в это время была в больнице с гипертоническим кризом. Мой адвокат предупредил ее об этом, прося перенести дату заседания. Да и справка была предоставлена. Но все это судья не приняла во внимание). Суд частично удовлетворил иск Марфинца и присудил взыскать с меня 12 628 гривен. 1 июня 2006 года я получила копию этого решения. Конечно же написала заявление в Иршавский районный суд на предмет его пересмотра. Но судья Даруда посчитала, что она поступила правильно и что пересматривать нечего. Ответ за № 2-315 от 8 июня 2006 года, который мне прислала, вообще непонятный. Судите сами: «На Вашу заяву Іршавський райсуд повідомляє, що згідно ст. 228 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою згодою (?!!) відповідача”. А 12 июля 2006 года судья приняла постановление оставить свое же заочное решение без изменений. Изходя из этого, я подала жалобу в апелляционный суд Закарпатской области. ЧИСТЕНЬКИЙ, СЛОВНО СТЕКЛЫШКО! Мой адвокат сделал зап- рос в Свалявский рай- суд на предмет того, привлекался ли Марфинец Иван к административной ответственности по ст. 124 (за ДТП). Каково же было наше удивление, когда оттуда пришел ответ за № 4089 от 20 июня 2006 года за подписью упомянутого уже судьи Свалявского района Г.К. Личко, такого содержания: «На Ваш лист від 30 червня 2006 року Свалявський районний суд повідомляє, що адміністративна справа відносно притягнення Марфинця Івана Дмитровича до адміністративної відповідальності за ст. 124 Свалявським судом не розглядалась”. Как оказалось позже, на мое заявление в апелляционный суд Закарпатской области Иван Марфинец подал опровержение (но меня почему-то с его содержанием не ознакомили). В нем он без стеснения написал: «З мого боку порушень правил дорожнього руху не допущено і до адміністративної або іншого виду відповідальності за скоєння даного ДТП я не притягався”. Словом, чистенький, словно стеклышко! Когда в назначенное время, 7 сентября 2006 года, мы пришли на заседание апелляционного суда под председательством Боднар О.В., мой адвокат, увидев, кто судья, сразу сказал, что нам ничего не светит. Почему? А потому, что это подруга судьи Иршавского райсуда И.А. Даруды. Поэтому, она будет делать все, чтобы решение суда первой инстанции осталось в силе. На первом заседании судья апелляционного суда Боднар О.В. вернула дело в суд первой инстанции на служебное расследование. На второе мы с адвокатом не смогли приехать, так как он заболел. Я предупредила ее об этом телеграммой, прося перенести суд. Но он состоялся без нас. Судья-подружка оставила решение судьи Иршавского райсуда в силе. Как и предсказал мой адвокат… Но о том, что заседание апелляционного суда Закарпатской области все же состоялось, я узнала значительно позже. Да и копию его решения мне никто не присылал. А когда получила, то моему удивлению не было границ. Отказывая мне в пересмотре заочного решения Иршавского суда, судья О.Боднар написала: „... апеляційна скарга Продан Н.Д. була прийнята апеляційним судом до розгляду помилково, а тому апеляційне провадження по ній підлягає закриттю...” ПОДРУЖКА... А в начале 2007 года я вдруг узнаю от предста- вителя Иршавского райотдела государственной исполнительной службы, что против меня открыто „Виконавче провадження про примусове стягнення на користь Марфинця Івана Дмитровича по цивільній справі за позовом Марфинця І.Д. до Продан Н.Д. про стягнення спричиненої ДТП матеріальної та моральної шкоди”. То есть по тому решению Иршавского райсуда от 26 мая 2006 года (заочному), которое я обжаловала в апелляционном суде Закарпатской области... Вот тебе, бабушка, и Юрьев день! Мало того, что мне побили машину, что меня привлекли к административной ответственности, таскали по судам и трепали нервы, хотя в ДТП только половина моей вины, так еще и деньги с меня взять хотят. И немалые! Как ни странно, но возможно, оказывается, и такое, если у тебя брат в милиции! Но отступать я и не думаю. Мы подали кассацию в Верховный Суд Украины. Конечно, добиваемся того, чтобы Закарпатским апелляционным судом было отменено постановление Свалявского райсуда от 28 декабря 2005 года «Про закриття провадження по адміністративній справі про притягнення Марфинця Івана Дмитровича до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУАП”. Ведь именно на него ссылалась судья Даруда, принимая свое противозаконное решение. Это постановление привело к грубым нарушениям моих прав и интересов. Я считаю его незаконным и таким, которое подлежащим к отмене. Почему? Приведу мотивацию, данную в апелляционном заявлении, на языке оригинала: „1. Безпідставними і помилковими є посилання судді, як на доказ по цій справі, про сплиття передбаченого таким законом 2-місячного строку для накладення на Марфинця адмінстягнення (згідно з п. 7, ч. 1, ст. 247 КУАП), оскільки такий строк пропущений не був, позаяк він закінчувався 5 січня 2006 року. Адже ДТП сталася 5 листопада 2005 року. 2. Суддя у мотивувальній частині постанови не провів відповідного дослідження і не дав належної оцінки представленим працівниками ДАІ документам – доказам вини Марфинця у вчиненні ним адмінпорушення; не навів аргументованих причин і мотивів того, чому надав перевагу у визначенні ступеня змішаної вини кожного з учасників ДТП голослівним, перекрученим і відверто неправдивим поясненням Марфинця, а не згаданим вище доказам дізнавачів-спеціалістів. 3. Вважаю також неправомірними і упередженими у відношенні до мене дії судді Г.К.Личко, який на вчинений моїм представником 30 червня 2006 року запит у Свалявський райсуд стосовно результату розгляду судом адмінматеріалів по Марфинцю, відповів, що такі Свалявським райсудом наприкінці 2005 року не розглядалися (!). Саме ці дії судді і привели до вимушеного пропуску мною встановленого законом строку для оскарження його постанови, про існування якої я взнала тільки в січні 2007 року”. Выходя из этого, я прошу (и настаиваю!), чтобы постановление Свалявского райсуда от 28 декабря 2005 года было отменено, а админдело касательно Ивана Марфинца было передано в суд первой инстанции на новое рассмотрение. Уважаемая редакция! Я очень не люблю ложь и обманы. Поэтому буду добиваться справедливости, хотя бы этим мне пришлось заниматься до конца моей жизни. Мы с адвокатом подали в суд на Марфинца И.Д. на предмет возмещения мне морального и материального ущерба на сумму 13 тысяч гривен. Ведь моя «Нива-Шевроле» тоже пострадала и ее ремонт влетел мне в копеечку. А что я уже пережила – не дай Бог и врагу. Заработала гипертонию, ишемическую болезнь сердца, бессонницу. Мне угрожали и меня унижали. Хотя всем понятно, что Иван Марфинец неправ. Да и моя знакомая из села Бронька, которая в день ДТП ехала на базар, сообщила недавно, что Марфинец обогнал ее на большой скорости. А этого он не должен был делать, считаясь новичком на дороге. Ведь права он получил только в 2005 году. Поэтому, по правилам дорожного движения, должен был двигаться со скоростью не больше 70 километров в час. Или его брат-милиционер - Марфинец Василий Дмитриевич - об этом ему не рассказывал? Так почему же тогда, используя свое служебное положение, помогает виновнику выйти из ситуации чистеньким, да еще и деньги с меня сорвать? Или он думает, что за это не придется отвечать? Не могу оставить без внимания и преступную связь судьи Иршавского райсуда И.А. Даруды с судьей-подружкой из апелляционного суда Закарпатской области. Буду делать все, чтобы она, наконец, была прервана. Люди за это только спасибо скажут. Собираюсь идти на прием к заместителю министра внутренних дел. Хочу, чтобы провели судебное расследование по случившемуся ДТП. Твердо знаю одно: справедливость должна восторжествовать. И не должно иметь значения то, есть ли у виновника брат в милиции, или нет! НАТАЛЬЯ ПРОДАН, с. Лисичево Иршавского района.
jgkgkjg: У газеті „Правозахист” (№ 9 (196) від 6 березня 2007 року була надрукована стаття під заголовком „Нас багато! Нас не залякати! Перемога буде тільки за нами!”, де йшлося про те, що після проведення дослідчої перевірки, 8 лютого 2007 року ВДІМ Ужгородського МВ УМВС було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі ст. 6 п. 2 КПК України у зв’язку з відмовою громадянина Гецка Ю.І. від проходження судово-медичного огляду у експертній установі та відмови написання заяви про скоєння відносно нього злочину. Обґрунтованість та законність прийнятого рішення перевірено прокуратурою міста Ужгород, яка з ним погодилась. Після публікації пан Гецко отримав з управління внутрішніх справ України в Закарпатській області від першого заступника начальника СУ УМВС Мицька Ю.Ю. листа, в якому, зокрема, йдеться: „У зв’язку з публікацією вищевказаної статті, прокуратурою міста Ужгород повторно вивчено відмовний матеріал за даним фактом, та у зв’язку з новими обставинами, 5 березня 2007 року постанову про відмову в порушенні кримінальної справ скасовано. Матеріали дослідчої перевірки направлено начальнику Ужгородського МВ УМВС, підполковнику міліції Понзелю В.Й., для організації проведення додаткової перевірки. На даний час по матеріалах проводиться дослідча перевірка ВДІМ Ужгородського МВ УМВС, за результатами якої буде прийнято обґрунтоване та законне рішення”.
jgkgkjg: В трехэтажном доме чешской застройки города Ужгорода по улице Довженко, 12, на третьем этаже проживает Варцаба Сергей Васильевич с женой. Это старший сын Варцабы Василия Николаевича, который, чтобы не встречаться со следователем, выехал за границу. Генеральский сын Сергей с матерью Верой Ивановной развернули такую широкую деятельность по обогащению, то есть приобретению недвижимости, что мне и соседям по дому вообще нет спокойной жизни. Вначале Сергей Варцаба решил, что ему с женой квартира общей площадью 100 кв. м мала, и он решил ее расширить за счет рядом освободившейся однокомнатной квартиры гражданки Пышки Анны. Несмотря на то, что многие люди годами ожидают жилой площади, Варцабе легко удалось занять эту квартиру с большой верандой и поселить туда свою собаку – овчарку. Спустя некоторое время Варцаба решил сделать евроремонт и в то же время еще расширить свою, уже четырехкомнатную, квартиру за счет площадки общего коридора всех жильцов дома, раздвинув несущие стены лестничной клетки. Целый год стройбригада делала евроремонт и перепланировку уже четырехкомнатной квартиры. Заменили все, в том числе окна, двери, деревянные балки перекрытий на металлические швеллеры и т.д. Варцаба во время ремонта не проживал в квартире, а мы, соседи, терпели и заделывали трещины в потолках своих квартир от ударов молотками. Все эти изменения легко установить при сверке техпаспорта в бюро технической экспертизы. Но Сергей Варцаба на этом не успокоился и решил еще расширить свою жилплощадь. Ко мне в квартиру со слезами на глазах пришла мать Сергея Варцабы – Вера Ивановна – с просьбой подписать заготовленный акт и дать согласие на постройку мансарды в чердачном помещении над квартирой сына Сергея, площадью 130 кв. м, где она будет жить. Не получив согласия от меня и двоих соседей на постройку мансарды, Варцаба Сергей занялся шантажом, обманом и запугиванием меня. Он обратися с заявленим в прокуратуру, что я якобы незаконно под своей квартирой занял подвалы, и он потребовал ревизии всех подвалов. Ко мне начали ходить комиссии из ЖЭК – 1, проверять подвалы и документы. Убедившись, что эти помещения были распределены среди жильцов 50 лет назад, когда Варцабы еще не было на свете, и кроме него никто претензий не имел и не имеет, ему порекомендовали обратиться в суд. Варцаба на этом не успокоился. Он, узнав, что соседка по площадке на третьем этаже, Русин Елена Георгиевна хочет продавать свою квартиру площадью 100 кв. м и проживает только одна, уговорил ее вместе добиваться постройки мансард над своими квартирами. Тогда дороже можно их продать. С помощью адвоката они вместе, то есть Варцаба Вера Ивановна, ее сын Варцаба Сергей и Русин Елена Георгиевна, составили административный иск уже к исполкому Ужгородського горсовета о признании права собственности и дачи разрешения на реконструкцию чердаков над их квартирами под мансарды. В иске указали фальшивые факты о якобы ремонте ими чердаков над их квартирами за свои деньги, хранении там своих ценностей и т. п. Хотя я, будучи 32 года председателем домового комитета от ЖЭК – 1 по нашему дому, знаю, что никто из них никаких ремонтов на чердаке не делал. Даже ключи от этого помещения находятся у меня. Сейчас меня и не согласных на сделку соседей Варцаба таскает по судам. В действительности мать Варцабы Сергея, Вера Ивановна, которая добивается устройства мансарды для свого проживання, живет в двухэтажном доме в Ужгороде, по улице Кошицкой (в 100 метрах от турбазы „Світанок”). Дом со всеми удобствами, встроенными гаражами. Перед Новым 2007 годом сын пригнал третью машину „Мерседес”. Дом огорожен каменным забором лучше и выше Кремлевской стены. Во дворе даже построена часовня, видимо для отмаливания грехов (см. фото). Соседи Варцабы сказали, что у него есть еще два дома, переписанных на родственников, но это недостоверно и требует проверки. Мне 82 года, прошел Великую Отечественную войну, инвалид второй группы. Мне нелегко ходить по судам и доказывать таким людям, что стремление к наживе и обогащению превзошло честь и совесть. Считаю, что исполком Ужгородского горсовета необоснованно разрешил Варцабе присоединить однокомнатную квартиру к его трехкомнатной. Если такое решение действительно есть и исполком Ужгородского горсовета беспокоится о нуждающихся в жилье ужгородцах, то это решение следует пересмотреть и наказать виновных. Только так может восторжествовать справедливость. И.И. Байдак, ветеран Великой Отечественной войны. Коментарі з приводу визнання права власності та надання дозволу на реконструкцію горищ, на яких настоюють мати й син Варцаби та Олена Русин. 1. Згідно положень ч. 2, ст. 382 Цивільного кодексу України, власникам квартири у дво- або багатоповерховому житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку. Наведене означає, що співвласники володіють і користуються цим майном спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. А, отже, неправомірним є поставлене питання про одноосібне володіння одним або двома мешканцями під’їзду місцями загального користування, зокрема горищем. 2. Згідно п. 1.1, ч. 1 рішення Конституційного суду України від 2 березня 2004 року допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоповерхових будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. 3. Відмова позивачам з боку управління архітектури та містобудування виконкому Ужгородської міської ради у наданні дозволу на реконструкцію квартир №№ 6, 8 по вул. Довженка, 12 в Ужгороді з облаштуванням горища під мансарду, є абсолютно обґрунтованою, оскільки позивачі намагалися вирішити дане питання без письмового погодження зі всіма мешканцями під’їзду. Таке погодження вимагається п.5 Загальних положень про влаштування мансардних приміщень в об’ємах горищ житлових будинків у м. Ужгород, за твердженням ХУІ сесії ІУ скликання Ужгородської міської ради № 52 від 14 травня 2003 року. 4. Не відповідають дійсності твердження позивачів про те, що вони роками здійснювали за власні кошти ремонт даху та приміщення горища, оскільки про проведення таких робіт іншим мешканцям під’їзду невідомо. Невідомо також про наявність дозволу з боку виконкому Ужгородської міської ради на проведення таких комплексних робіт. 5. Питання ремонту даху ніяким чином не пов’язано з встановленням права власності або користування горищем в цілому, або його частинами. Ніякого правового зв’язку між цими двома проблемами не існує. 6. Питання ремонту даху або приміщення горища ніколи мешканцями під’їзду не обговорювалося, загальні збори мешканців не проводилися.
jgkgkjg: Зараз у цьому документі за- писано, що моя дитина сама згодилася на такі стосунки, бо в неї немає тілесних ушкоджень. Потрібно було моїй дитині битися із чотирма чоловіками по черзі, бо в міліції мені сказали ще першого дня, що треба було, щоб у неї були синці. Що сталося – це вже є злочин. Бо із погляду моралі всім нам відомо, що будь-яка дівчина чи жінка згодиться на стосунки із знайомим коханим хлопцем, а не з групою ненормальних збоченців. У випадку з моєю донькою такими є: мешканець с. Тибава, 153, Ковач Михайло Михайлович; мешканець с. Стройне, 53, Лізанець Богдан Васильович; мешканець с. Лопушанка, 56, Галега Михайло Михайлович та мешканець с. Лопушанка, 57, Фізер Михайло Васильович – всі із Свалявського району, які можуть по черзі цим займатися і не з одною дівчиною. Адже цими особами в цю ж ніч було зґвалтовано ще одну - Кепич Маргариту. Звернувшись до правоохоронців, я і моя донька пройшли через багато принижень і сорому. Ми живемо в селі, де всі про все знають. А Свалява – це те ж саме село, в якому не можна нікому довіряти. Всі брешуть, обманюють, роблять так, як їм вигідно. Прокурор Жураківський не відкрив справу, бо йому вигідніше на займатися нею, а за певну суму закрити, про що відверто говорять батьки хлопців. Вони пропонували мені гроші, щоб я забрала заяву, але я відмовилась. Бо ніякі гроші не замінять мені і моїй дитині здоров’я чи спокій душі. Я не хочу ніяких грошей – тільки справедливості. Злочинці не повинні ходити на волі, бо немає гарантії, що завтра вони не зроблять те саме з іншою дитиною, і знову їм вдасться викрутитись за певну суму. Багато людей читає вашу газету, пробують вирішу- вати подібні проблеми. Може, і моя проблема когось „зачепила”. Може, обласна прокуратура відгукнеться на мій лист, спробує взяти участь у повторному розслідуванні цієї справи. Хочу вірити, що знайдеться людина, яка нам допоможе знайти справедливість. Зрозуміє мій біль, бо не одна мати пережила таке саме. Багато дівчат пройшло через це, але боялися розголосу і такого нескінченного ходіння по лікарнях, міліціях, прокуратурах... А хлопці, майбутні чоловіки, пам’ятайте, що насилля невиправдане. Ніколи не робіть такого. Заслуговуйте поваги, уваги, кохання дівчат не насиллям, а розумом. Марія Мигович, с. Росош Свалявського району.
jgkgkjg: МІЛІЦІЯ ЯК ЗАХИСНИК ЗЛІСНИХ НЕПЛАТЕЛЬНИКІВ АЛІМЕНТІВ?! Це історія розшуку батька, який має сплачувати аліменти, под- ібна на сотні інших, але вона має особливий міліцейський при- смак, на якому ми маємо намір зробити більш детальний акцент, адже правоохоронці, які б мали стати на захист прав дитини, не збираються для цього нічого робити. Можна зрозуміти все, зокрема коли батько – безробітний, хоча і це не є виправданням. Однак у даному випадку йдеться про небажання годувати дитину, якій дав життя, та піклуватися про неї. ОБОВ’ЯЗОК І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ! Так сталося, що в нашій історії сімейне життя жінки з громадя- нином Г. не складалось. У результаті чого шлюб розпався. Від шлюбу є син 2001 року народження. За позовом жінки, згідно з рішенням Ужгородського міського суду, в серпні 2003 року її колишній чоловік був зобов’язаний щомісячно сплачувати аліменти в розмірі однієї четвертої частини всіх видів заробітку до досягнення дитиною повноліття. Нібито все чітко і зрозуміло. Однак, громадянин Г. с першого дня, як рішення суду набрало чинності, не бажає його виконувати і всіляко ухиляється від сплати аліментів. Захищаючи право маленької дитини на життя, матір неодноразово зверталася до державного виконавця Ужгородської міської державної виконавчої служби. Стосовно останніх не можна сказати, що вони не робили свою справу. Навпаки. Намагалися усіляко допомогти жінці. За постановами державного виконавця громадянина Г. неодноразово викликали до державної виконавчої служби, письмово попереджували як про адміністративну, так і кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду. Ці бесіди на нього впливали тільки тимчасово. За період 2003 – 2005 рр. пан Г. періодично сплачував аліменти. Потім знову „забув” про те, що він є батьком дитинки. Матір була вимушена в черговий раз звернутись до державного виконавця. Згодом було виявлено, що громадянин Г. „несподівано” змінив місце роботи та проживання, „забувши” повідомити про це державного виконавця. ЗАХИСНИКИ ВІД МІЛІЦІЇ Так і виникла ситуація, що з вересня 2005 року по лютий 2006 року жінка аліменти на дитину не отримувала. Тому заборго- ваність станом на 01.02.06 р. становила 1852 гривні. Весь цей час батько Г. на виклики і попередження держаного виконавця не реагував. Враховуючи обставини, що склалися, на початку лютого 2006 року державним виконавцем було направлення подання начальнику Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області про притягнення громадянина Г. до кримінальної відповідальності за ст. 164 Кримінального Кодексу України за злісне ухилення від сплати аліментів. 22 лютого цього ж року жінка одержала лист – повідомлення про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками ст. 164 КК України за мотивами ст. 6 п.2 КПК України (за відсутністю в діях громадянина Г. складу злочину). Як „позитивне” слід зазначити, що після візиту слідчого пан Г. сплатив аліменти, але тільки за лютий – березень 2006 року... в сумі 200 гривень. Заборгованість за минулий період він виплачувати аж ніяк не збирався. Бачачи таке ставлення, в березні 2006 року жінка звернулася до прокурора м. Ужгорода зі скаргою щодо неналежного розгляду Ужгородським МВ УМВС подання державного виконавця за фактом невиплати аліментів. Прокурор скасував постанову про відмову в порушенні кримінальної справи як передчасну і необґрунтовану і направив матеріали для додаткової перевірки. 23.06.06 р. матері дитини надійшов лист з Ужгородського МВ УМВС, у якому зазначалося, що за результатами додаткової перевірки не вбачається складу злочину і тому слідчим Продан відмовлено в порушенні проти громадянина Г. кримінальної справи. Цитую: „...При опитуванні гр. Г... 1973 року народження, пояснив, що після розірвання шлюбу він спочатку сплачував аліменти на утримання сина, але останнім часом він на користь дружини аліменти не перераховував, так як з сином не зустрічається. Враховуючи вищенаведене, а також те, що при перевірці матеріалів у прокуратурі м. Ужгорода було встановлено, що гр. Г. злісно від оплати аліментів не ухиляється і у його діях не вбачається складу злочину, передбаченого ст. 164 КК України... в порушенні кримінальної справи... відмовити”. Нами з’ясовано, що матір ніколи не заперечувала проти спілкування батька з сином. Навпаки, її колишній чоловік вже три роки не з’являється до дитини, не бере участі в його вихованні. У липні 2006 року жінка в черговий раз звернулася до державного виконавця. Після його письмового розпорядження на нове місце роботи (про звільнення з попереднього місця роботи гр. Г. в державну виконавчу службу знов не повідомив). На що у серпні 2006 року громадянин Г. переслав 200 гривень... як подачку, мовляв, на, заткнися. Останні 8 місяців матір не отримує на забезпечення сина жодної копійки. На виклики виконавця, навіть з приводом міліції, громадянин Г. не реагує. На сьогоднішній день виконавчий лист за місцем роботи громадянина Г. втрачено. “З цієї причини, – пише Світлана Г., я не можу отримати на дитину допомоги і забезпечити їй хоча б належне харчування. Прошу вас допомогти в захисті прав дитини на життя”. Від редакції. Відверто кажучи, нас щиро здивувала позиція міліції. Хоча чому тут дивуватися? Чужі діти не свої, а невиконання рішення суду для них дрібниці. Та якщо несплата аліментів протягом 8 місяців та невиплата заборгованості є для них не ухиляння від сплати аліментів, то, мабуть, час змінювати керівництво міліції, яка своєю бездіяльністю тільки сприяє знущанню не тільки над законом, але й над дитиною. Пані Світлано, найближчим часом вам буде надана юридична допомога. Обіцяємо вам влаштувати сеанс розваги не тільки вашому чоловікові, а й усім, хто його покриває. Радимо вам подумати і над тим, щоб позбавити його батьківських прав, адже дитина, з ваших слів, його вже три роки не цікавить.
jgkgkjg: Генеральному прокурору України. Держінспектора служби екологічного контролю на держкордоні Управління екології і охорони навколишнього середовища в Закарпатській області Гебеша В.Ю. Шановний пане Генеральний прокурор! Прошу Вас порушити крим- інальну справу по факту замаху на моє життя, нанесення значної шкоди моєму здоров’ю, а також по виникненню загрози для членів моєї родини або долучити мою справу до вже відкритої кримінальної справи по факту ввозу на територію України високотоксичних відходів під загальновідомою назвою „Премікс”, які я, державний інспектор служби екологічного контролю на Державному кордоні Держуправління екології і охорони навколишнього середовища в Закарпатській області Гебеш Вячеслав Юрійович, 25 грудня 2004 року у залізничному вагоні... затримав на залізничній станції Чоп, склавши відповідні документи... Розуміючи, яку екологічну небезпеку для України становить цей вантаж, я негайно повідомив про це своє керівництво і оперуповноваженого від СБУ з екологічних питань. Інше питання, як вони відреагували на цю інформацію: вагон з „Преміксом”, за невідомо чиєю вказівкою, був випущений інспектором Минда О.О. до місця призначення 28.12. 2004 року. Помаранчева революція підняла це питання знову, і факти цього злочину стали відомі широкому загалу... Змінилось керівництво і в нашому управлінні, але лише саме високе: у підрозділах все залишилось на своїх місцях, включаючи і корупцію, і беззаконня. Начальником Держуправління екології охорони навколишнього середовища став Садоха М.М... Щиро вірячи у нову владу, я в кінці 2005 року пішов на прийом до Садохи шукати правду стосовно тих утисків і того беззаконня, яке чинилось стосовно мене попереднім керівництвом: – як одержав догану і перевід на інше місце роботи за те, що припинив ввезення відходів – шин. А тепер цими непроданими шинами завалені околиці Ужгорода; – як, коли я затримав „Премікс”, у мою відсутність зібрали збори держінспекторів і наголошували на моїх нібито неправильних діях і на тому, що „Премікс” не потрібно затримувати; – як змістили мою дружину, яка працювала завідуючою аналітичним відділом управління; – як на атестації 6 з 12 запитань ставились у стилі: „Про що говориться в другому абзаці пункту три підпункту один п’ятого розділу „Положення про екологічний контроль в пунктах пропуску...” Але, на жаль, реакції не було. Вірніше була, але лише з боку спецпідрозділів... УМВС в Закарпатській області. ...За мною з січня 2006 року по сьогоднішній день було встановлено цілодобовий нагляд, не просто нагляд, а зі спробами спровокувати до протиправних дій або дій, несумісних із статусом державного службовця. Прийшовши до влади, нове керівництво нашого управління, про яке я згадував вище, нібито з метою встановлення контролю... вирішило заробити гроші і зробити ротацію кадрів на держкордоні: мене і інспектора Чопика С. як найбільших недругів пана Халупа В.М., який, до речі, і сфабрикував догану і переведення на інше місце роботи за перекритий мною канал ввозу в Україну вживаних шин автомобілів, тимчасово перевели на ПЕК „Тиса”. Можливість ротацій дуже налякала інспекторів, які працювали на доходному місці – КПП „Тиса”. І почалося збирання коштів, щоб такої ротації не було... Але мене „замовили” по-крупному морально, психологічно. І фізично мене мали... знищити... шляхом регулярного підмішування в соки та каву спеціальних речовин серцевої і гормональної дії. Хтось дав вказівку на безперервне стеження за мною, збирання будь-якого компромату з метою мого арешту під будь-яким приводом... Цілодобове прослуховування наших мобільних і стаціонарних телефонів призводило до того, що навіть декілька голосно сказаних слів на кухні... слугували приводом комусь для виклику машини ППС номер УМВС 0272 РЕ як на домашній дебош. На моє запитання, хто зробив виклик по нашій адресі, старший наряду, який, до речі, забув відрекомендуватися, зв’язавшись по рації з диспетчером, відповів: „Ті, що зробили виклик, прізвища свого не називали, номер телефону не зафіксовано, оскільки телефонували з мобільного телефону”... Я знаю, що мої біди, навіть якщо мене просто фізично знищать – це ніщо у порівнянні з тими бідами, які чекали б на тих дітей, на території шкіл яких складували цю гидоту (“Премікс”), і тих мешканців с. Велика Бакта, біля помешкання яких лежали гори цього „Преміксу”. Я чесно виконав свій службовий і громадянський обов’язок... Один з моїх колишніх колег – екологів, нині співробіт- ник СБУ в Закарпатській області, сказав: „Якщо ти хочеш чесно жити в цій країні, то візьми собі чотири собаки і йди на полонину пасти отару овець – там все, що б ти не робив, буде чесно і правильно”. Так, зізнаюся, до чесної, в повному розумінні цього слова, людини я недотягую та і собак у мене тільки дві. А не чотири. Але не це мене хвилює... Чомусь в голову прийшли слова, здається, Карла Великого: „Чим більше я пізнавав людей, тим більше я любив собак”
1q2w3e4r5ty67: 100-тысячному Ужгороду дают ГЕНЕРАЛА - начальником горотдела! Такого прецендента, как сегодня сегодня 4 июля в структуре МВС, наверное, не было за все время независимости Украины. Заместитель министра МВД Александр Савченко приехал на Закарпатье, чтобы представить личному составу областного управления милиции нового зам-начальника и по совместительству — начальника Ужгородского горотдела генерал-майора милиции Виталия Глуховерю. Перед представлением нового замначальника МВД Анатолий Савченко рассказал, что посетил местное ГАИ и был в шоке, что там нету… обычных стульев. — Я зашел в ваше ГАИ и увидел там как 70-летний мужчина был вынужден выстаивать в очереди, поскольку ему было неначто присесть. Да и мне там стула не нашлось, — утверждает замминистра. — А вот в Ужгородском горотделе вообще твориться ч… знает что. В частности здешние камеры для временного задержания напоминают бараки, а дежурный не знает, сколько точно выездов сегодня произвела оперативно-дежурная группа. Все выше упомянутые факты представитель МВД , видимо, пощитал важнейшими аргументами для назначения в Ужгороде нового начальника городской милиции. При чем, по словам Анатолия Савченка, ужгородский городской отдел милиции будет реорганизован в управление при обласном МВД. Мол, так надежнее будет. В ответ на такие реплики генерал-лейтенанта, еще действующий начальник городдела Василий Понзель, который сейчас пребывает на больничном, ничего не смог сказать, лишь суетливо пожал плечами и испуганным голосом сообщил, что он уже третью неделю небыл на работе. Виталий Глуховеря работал на разных должностях в Днепропетровском УМВД, а последнее время пребывал в кадровом резерве МВД. . Приказ министерства заместитель министра мотивировал тем, что Ужгород, мол — ФОРПОСТ Украины и потому для укрепления здесь правопорядка и вводится такая СПЕЦИАЛЬНАЯ должность. В ответ на такое назначение начальник областного УМВС Виктор Чепак заявил, что это решение есть незаконным и таким, которое принято с нарушением ряда процедур. В частности, его как действующего начальника Закарпатского МВД не было об этом предупреждено, он не подписывал представления об этом назначении, с ним не согласовывалась кандидатура на замещение должности заместителя или начальника Ужгородского горотдела. — Да и указанных должностей в области нет вообще, — признался Чепак. — И вообще, я впервые вижу этого человека перед собой (показывает на Глуховерю). Он не был у нас в резерве и на его заявлении нет моей визы. Если честно, то меня никто не спрашивал о целесообразности таких реорганизаций и не говорил мне об их причинах. Напротив — до этого времени закарпатское УМВС по многим показателям считалось лучшим в Украине. Я несколько минут назад имел разговор с Луценко и попросил его отменить этот приказ, который просто позорит наше управление. Если же он не будет отменен, то мы будем подавать в суд. К тому же, как отметил Виктор Чепак, начальник Ужгородской милиции Василий Понзель находится на больничном и увольнять его не имеют права. Ему могут предложить другую вакантную должность, что также не было сделано. "Данное назначение является нелегитимным. Я с ним не согласен. Прошу отменить решение о назначении. Я считаю, что сегодня нет никакой необходимости менять структуру управления", - прибавил В. Чепак. Чтобы не говорить лишь от себя, Виктор Чепак попросил встать всех офицеров, которые поддерживают его протест. Заместитель министра, как старший по званию, отменил этот приказ, однако его никто не послушал. В знак солидарности с начальником встали все присутствующие в зале (около 100 человек офицерского состава со всей области). Александр Савченко назвал это давлением на подчиненных. "Если вы не согласны с мнением министра - ваше дело. Но подумайте об уставе и своей совести. Вы немного перепутали с событиями на Майдане. Это не Майдан", - отметил А. Савченко. Он также отметил, что, невзирая ни на что, есть устав, а им массовые акции не предусмотрены. Он согласился, что были определенные процедурные нарушения, однако не незаконные. "Это разные вещи. Введенная должность является абсолютным правом министра", - прибавил А. Савченко. На вопрос прессы о мотивации такого решения изменений в структуре управления, заместитель министра ответил: негативные показатели борьбы с контрабандой и наркотиками. Хотя в начале выступления он похвалил Закарпатье за наивысшие показатели работы. На защиту решения министерства Александр Савченко заверил всех собравшихся, что оно ничуть не заказное и не политическое. А о причинах такого назначения он, мол, не знает и только выполняет на Закарпатье свою миссию. — Видно у министра есть причины такой реорганизации, его и спросите, почему он так решил, — сказал Савченко. Зато начальник закарпатского МВД Виктор Чепак сообщил, что в разговоре с Луценко, министр сказал ему, что не отдавал таких приказов и что это была инициатива его первого заместителя Михаила Клюева. В то же время генерал Чепак допускает, что в МВД таким образом просто решили выполнить определенный политический заказ. Мэр Ужгорода Сергей Ратушняк сразу стал на защиту вновь назначенного начальника ужгородской милиции Виталия Глуховери, против которого сегодня выступил личный состав УМВС Украины в Закарпатской области во главе с начальником – генерал-майором Виктором Чепаком. Сергей Ратушняк подчеркнул политические мотивы штатных изменений в милиции и в частности заявил: «То, что "барвистый" генерал не доволен назначением нового начальника милиции в Ужгороде, свидетельствует только об одном – вновь назначенный генерал Глуховеря не принадлежит к мукачевской организованной преступной группировке».(А к какой группировке он принадлежит Сергей Николаевич? – ред.) Начальник УМВС Украины в Закарпатской области генерал-майор милиции Виктор Чепак назвал городского председателя Ужгорода Сергея Ратушняка наихудшим мэром в государстве. Об этом он заявил во время встречи с личным составом областной милиции и заместителем министра внутренних дел Украины Александром Савченком. Виктор Чепак сказал, что в Ужгороде вообще не существует мэра. А Ратушняк «не любит милицию, ни одной копейки не выделил». Начальник облуправления обвинил мэра в финансировании четырех СМИ, которые порочат милицию. Александр Савченко заметил, что хуже ужгородского мэра градоначальники в Украине все-таки есть, назвав при этом киевского мэра. Уже после словесной перепалки с начальником обласного МВД замминистра допустил, что через несколько месяцев его, как и Виктора Чепака когут снять с должности политики, которым они не угодны. — Это мы сей час вроде по разные стороны барикад, а через несколько месяцев на наших местах уже будут сов сем другие люди. Тогда мы с Виктором Ивановичем будем иметь возможность половить рыбку и пивка холодного попить, — шутя сказал Анатолий Савченко. В закарпатском Управлении МВД пока никто не рискует официально комментировать ситуацию , чтоб не нарваться на неприятности, но зато шутят – раз уже вместо городского отдела есть ГЛАВНОЕ УПРАВЛЕНИЕ ГОРОДСКОЙ МИЛИЦИИ ВО ГЛАВЕ С ГЕНЕРАЛОМ –не мешало бы заодно создать два районных отдела милиции - ЛЕВО- и ПРАВОБЕРЕЖНЫЙ - С ДВУМЯ ПОЛКОВНИКАМИ, И РАЗ И НАВСЕГДА ПОКОНЧИТЬ С ПРЕСТУПНОСТЬЮ В УЖГОРОДЕ.... В милиции считают, что этим назначением в структуру МВД в Закарпатской области отдельные политики пытаются сделать подконтрольной БЮТу областную и прежде всего УЖГОРОДСКУЮ МИЛИЦИЮ - ОТ КОТОРОЙ СТОЛЬКО ПРИШЛОСЬ "ВЫТЕРПЕТЬ" СЕРГЕЮ РАТУШНЯКУ. А по утверждению днепропетровских коллег-журналистов Виталий Глуховеря очень тесно связан с Сергеем Тигипко , как по бизнесу так и по жизни. Говорят , что стремительную карьеру 39-летнего генерала обеспечивал именно Тигипко. Павел Билецкий для UA-Reporter.com с представления нового начальника горотдела в Закарпатском УМВД НЕМНОГО ИСТОРИИ 12.2.2001 К приезду Путина в Днепропетровск милиция избила пикетчиков УКРАИНА, Днепропетровск. Днепропетровская областная организация "Народного руха Украины" обратилась 23 февраля к министру внутренних дел Украины Юрию Кравченко с требованием уволить начальника областного управления милиции Виталия Глуховеря. "Руховцы" обвиняют милицию в избиениях участников пикета, протестовавших против визита в Днепропетровск российского президента Путина. 12 февраля около 50 членов "Народного руха Украины" и Днепропетровской областной организации партии "Собор" встали с пикетом на центральной площади Днепропетровска, возле городского универмага - там, где должен был проезжать президент Путин. Участники акции считают, что российский лидер стремится поставить Украину в энергетическую и военно-политическую зависимость от России, и именно для этого он и приезжал в Днепропетровск (одним из результатов визита Путина явилось объединения энергетических систем двух стран). Милиционеры обвинили пикетчиков в том, что они мешают движению, а когда те отказались уйти с означенного места, оттеснили их, избивая при этом дубинками. В частности, милиционеры нанесли серьезные травмы председателю Днепропетровской областной организации партии "Собор" Владимиру Цапенко. Несколько участников акции задержали, после чего суд оштрафовал семерых из них за неподчинение милиции.
82ffgsaa: На початку цього місяця сталася трагічна подія – ДТП, відпо-відальність за яку, на мою думку, лежить на керівникові міліції, що дав розпорядження відпустити затриманого водія, який керував транспортним засобом у нетверезому стані. Як результат – людські трагедії, що для одного мали летальний кінець. Це сталося 8 червня цього року у місті Берегово по вул. Б.Хмельницького навпроти будинку №135. Внаслідок автоаварії водій автомобіля „Мерседес – бенс 500 сел”, транзитний номер Т1 50-53 загинув на місці, а пасажир з переломом основи черепа потрапив до лікарні. Хто ж буде відповідати за наказ відпустити затриманий автомобіль, що в наслідку призвело до загибелі людини? Якщо журналістів зацікавить цей трагічний факт, то вказане ДТП зареєстровано в Берегівському райвідділі міліції за № 642. Винуватець в міліцейських погонах повинен відповісти за цю смерть. У цьому я безкомпромісний. Розмову записав Павло СОРОКА http://tribuna.org.ua/index.php?option=content&task=view&id=3883&Itemid=52
jgkgkjg: Після прибуття (доставлення) до Ужгородського міськвідділу у мене слідчий Крегула М.І. почав відбирати пояснення. У цей час в кабінеті також знаходились вищезазначений Василь Васильович та начальник ВБЕЗ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області, які кричали на мене, здійснювали постійний моральний тиск, забороняли здійснювати будь-які телефонні дзвінки, в т.ч. адвокату та родичам, примушували написати якусь заяву, що призвело до різкого погіршення мого самопочуття. Пояснення я так і не написала. У зв’язку з погіршенням самопочуття було викликано швидку медичну допомогу, лікарі надали першу медичну допомогу прямо в приміщенні Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області та відвезли до лікарні. Хочу зазначити, що це відбувалось близько 16.30 к.ч., тобто моє незаконне затримання тривало близько 4 годин. У швидкій мене, як злочинця, супроводжував слідчий Крегула М.І. Він намагався у мене відібрати пояснення в лікарні і призупинив свої дії тільки після отримання категоричної заборони на це з боку лікаря. Після надання медичної допомоги, близько 18.20, мене відпустили з лікарні додому. На даний час я перебуваю на лікарняному”. Надаємо вашій увазі ще одну не менш вражаючу історію. РІЕЛІТІ-ШОУ ПРО БОРОТЬБУ З КОРУПЦІЄЮ” „Аби громадяни держави, яка ніяк не збудує правового суспільства, знали основний вияв корупції „в обличчя”, українська доблесна міліція чітко відпрацювала шляхи і методи „боротьби” з нею. Відкинувши у бік широкі простори України, зупинимося на провінційному Закарпатті. Тут факти корупційних діянь стали буденним явищем, а окремі нардепи взагалі викинули корупцію із власного лексикону, замінивши її словом „компроміс”. Та й цифри – річ уперта, але з ними сперечатися не будемо, бо майже кожному відомо, яким чином їх формують. Навіть підлітки поінформовані, що проти корупціонера „з важкою грошовою категорією” нічим не попреш, бо там спрацьовує правило „корупція захищена корупцією”. А тим часом „боротьба” вимагає результатів для звітів, і, звичайно, їх шукають посеред грошово незахищених верств населення. Ось свіжий приклад двотижневої давнини „боротьби” з корупцією в УжНУ. Тут на філологічному факультеті розгорнулася драма, справді варта сюжету для зйомок. Студент-третьокурсник, вдаваний вождь студентського пролетаріату Андрій Любка, вирішив посприяти дівчаткам-першокурсницям у складанні іспиту з „української народної творчості”. Бачачи в собі місцевого авторитета, хлопчина звернувся з проханням до викладачки О.М. Тиховської. Хоч пані Оксана й відмовила у будь-яких домовленостях, напористий Андрій не відступав. Через якийсь час він зателефонував до викладачки і попередив, що до неї додому прийде студентка Таня Пинзеник. Не беручи до уваги відмову, о 19 годині вечора у двері постукала дівчина. А коли пані Оксана спитала, у чому справа, та відповіла, що їй потрібна консультація. Зайшовши в середину, студентка попросила підтримати 10 однокурсників, що мають незадовільні оцінки, а за винагороду запропонувала гроші. Оксана Михайлівна відповіла, що такий варіант неможливий і виставила дівчину за двері. Встигла тільки господиня зачинити двері, як хтось постукав знову. Відчинила.. і до квартири увірвалися троє чоловіків з відеокамерою. Миттєво тицьнули посвідчення. Виявилося, що це бійці 6-го відділу УМВС по боротьбі з корупцією. Пригрозили п.Оксані та її матері не чинити їм опору, бо вони мають право обшукувати квартиру. На запитання, що вони мають шукати, один із працівників УМВС відповів, що тут була студентка і мала дати хабара. Пані Оксана сказала, що грошей не брала, а якщо дівчина прийшла із наміром дати гроші, то нехай обшукують її. Бійці ж, звичайно, на слова не реагували, а чимдуж перекидали речі, книжки, документи і навіть білизну. Обшук супроводжувався відеозйомкою, перевертали все догори дном протягом півтора години, не зважаючи на присутність трирічної дитини і сльози. На прохання матері припинити цей „цирк”, наказали їй замовкнути, бо виженуть із квартири, оскільки вона заважає їх „операції”. Не знайшовши того, що шукали, нічні візитери склали протокол в одному примірнику, примусили його підписати і зникли. Без сумніву, подібні дії є брудною, цілеспрямованою провокацією, підтриманою працівниками УМВС, що чинили обшук. І за такі дії хтось мусить відповісти. Редакція сподівається на відповідну реакцію керівництва правоохоронних органів, бо, між іншим, пані Тиховська звернулась не тільки до редакції газети „Трибуна”, а й до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кому з цього який зиск, здогадатися неважко: дітям – дешевий популізм, відповідним структурам – факт для звіту.” На останнє ще одне не менш вражаюче „затримання”, яке відбулося минулого тижня. На цей раз спец операція проводилася проти нового начальника обласної державної виконавчої служби пана Черепані. В його кабінеті знайшли барсетку з 7000 доларів, що по суті ні про що не говорить. Але під це затримали багато людей, яких тримали в приміщеннях не три години, як це передбачає законодавство, а значно більше. Зрозуміло, що при цьому протокол про затримання „борцями” з хабарництвом не складався. Навіть пробували проводити очні ставки, які, як повідомляють наші джерела, закінчилися нічим. На даний час пан з сердечним приступом знаходиться в лікарні. Кримінальна справа стосовно нього не порушена. Питання: хто буде відповідати за непрофесійність та знущання над людьми? Сподіваємося про це почути від нового начальника УМВС в Закарпатській області пана Максимова. За матеріалами reporter.com.ua
jgkgkjg: „ХІД НАЗАД” Як ми вже інформували наших читачів, на Закар- патті очікується нова надзвичайна ситуація від надзвичайно ситуативного міністра Нестора Шуфрича. На минулому тижні знаний в нашому краї за своїми „подвигами” заступник міністра п. Скіб’як представляв працівникам Головного Управління МНС України в Закарпатській області не менш знаного тут же, теж за своїми „подвигами”, в минулому керівника цієї ж структури, Василя Скундзю на посаду першого заступника цього управління. Ця подія настільки була неочікуваною навіть для теперішнього керівника п. Гецянина І.В., який все ж таки користується серед населення більшою повагою, ніж вищевказані громадяни, що протестуючи проти цього фарсу, він покинув, разом з усіма присутніми, службову нараду. Таке в нашій країні і в таких структурах, як МНС, напевне вперше. Вже тоді можна було очікувати, що такого ляпасу пихаті міністерські держиморди не вибачать пану Гецянину та його підлеглим. Так і сталося. Учасники цього конфлікту були викликані на міністерський килим, наслідком чого стала відставка начальника ГУ МНС України в Закарпатській області, хоча і Василю Антоновичу був даний „хід назад”. Так би мовити, не нашим і не вашим. Коли особовому складу стало відомо про цей інцидент, ми ніяк не могли пригадати, де ж ми бачили ці прізвища разом. І враз ми пригадали списки, які після Помаранчевої революції були надруковані однією з політичних сил у засобах масової інформації про осіб, які скомпрометували себе як державні службовці в Закарпатській області і за ніяких підстав не мали б права займати державні посади. Саме там пригадувалася ця парочка – Скіб’як та Скундзя. СКУНДЗЯТА „ЗДРИСТАЛИСЬ” Дуже багато надруковано про „подвиги” Василя Ан- тоновича, і не впевнений, що треба їх нагадувати нашим читачам. Можна підняти лише деякі наші матеріали, в яких кожного року розповідалось про феномен „скунцизму”, або пригадати матеріали газети „Старий замок” за 2004 рік („Пожежна служба Дурляндії”, „Благодійний фонд – як засіб збагачення..., або як Скунця та Матвійчик з управління МНС у Закарпатській області махлюють із коштами”, „Знову Дурляндія, або кадрові вибрики скунця”, „Страшний сон правителя, або нові пригоди скунця”, „Безпредєльщики” в погонах, або кінець епохи “скунцизму” та інші). З упевненістю можна стверджувати, що та система „безпредєлу”, яка і по теперішній час існує в нашій області, як в самій пожежній безпеці (цивільному захисті), так і у відношенні цієї структури та її посадових осіб до установ та організацій, незалежно від форм власності, підприємців та просто громадян, була створена саме Скундзею і підтримується по теперішній час його же „скундзятами”. А те, що крім більшості працівників, яким противне повернення Антоновича, встали проти нього і його минулі „ад’ютанти”, або, як ми їх кличемо – „скундзьові пташенята”, то цей факт не є чимось особливим. Хто, як не він, знає всі існуючі та неіснуючі корупційні потоки, схеми тощо. Скундзята „здристались” від того, що змушені будуть перевести всі „свої” фінансові русла та потоки знову в одну кишеню, а ще не закінчене будівництво „хатинок”, не придбані круті іномарки, не забезпечена „безтурботна старість” тощо. ШПАЛЬТОВИЙ «ГОРОЙ» Про „подвиги” Василя Ан- тоновича газета останній раз писала в №8(195) від 27 лютого поточного року (“Васильок зачув весну”). Це був коментар на інші матеріали з газети „РІО” (від 20.01.07 р.) Як в одній, так і в іншій статті, Васько, тебе попереджали, що нікому в місцевому МНСі ти – не потрібен! Невже, щоб усвідомити це, треба було підставляти свого скіб’яцького цімбору під сором отримання ляпасу від підлеглих? Або ти за старою звичкою думав, що гроші і тепер вирішать все? Так, у чомусь ти правий. Гроші і тепер мають велике значення і вирішують багато питань. Але є одне “але”.
jgkgkjg: Люди вже не ті! І хоча по теперішній час ще в них тремтять коліна, але вони вже з них встають! І дуже прикро, що не взяв ти до уваги те, що я тобі радив не лише від себе. Тому нагадаю ще раз: „Якщо Вася хоче повернутися заради тієї ж самої мети, що і в минулому, то це просто самогубство. Вже не всі готові терпіти. Терпець урветься, тоді буде трагедія. А з вашим тиском вам це не треба, Василю Антоновичу!” „ТРЕТЄ ПРИШЕСТЯ” Невже настільки задурманила тебе весна, що ти втратив нюх? Не вже ти вважав, що після дострокових виборів (які обов’язково відбу- дуться) ти залишишся на посаді? А для чого тоді це „третє пришестя”? Щоб комусь щось доказати? Кому? Що? Те, що ти бажаєш доказати, доказано вже давним давно і саме тобі та твоїм підлабузникам, які самі ж тебе і ігнорують тепер. Це наша організація, простих, бідних, малозабезпечених але гордих, принципових та чесних пожежних поновляла на роботі незаконно тобою звільнених працівників. Це ми розкривали твої корупційні та бандитські схеми та створювали для тебе та тобі подібним постійну напружену обстановку з постійними перевірками та службовими розслідуваннями. Це ми одинадцять раз вимагали не лише позбавлення тебе посади, а звільнення з роботи та порушення численних кримінальних справ проти твоєї протиправної діяльності. Це ми закривали твої рахунки та стягували з них заборгованість по зарплаті та інших соціальних гарантіях, що, до речі, робимо по теперішній час. Треба визнати, що і по теперішній час ще існує багато твоїх учнів, які продовжують твою „справу” і за якими вже теж давно „ тюрма плаче.” Біда їх лише в тому, що вони по теперішній час не знають, як правильно навіть звільнити з роботи. Тому і тобі вдалося поновитися на роботі. А може, твоє „третє пришестя” пов’язане саме з достроковими виборами і комусь з махновців бажається знову збирати ментовськими та пожежними руками податі для однієї з політичних партій, як це робилось під час президентських виборів, коли ти разом з Варцабою були „касирами” Обрізака? Скоріш за все, у Антоновича, як і у багатьох інших держслужбовців, просто ломка від відриву від державної та приватної „наркотичних” годівниць, які звуться державним бюджетом та підприємницькою „спонсорською допомогою”. І вся біда в тому, що сівши на цю „іглу”, жоден з минулих керівників не може прийти до тями після розлучення з годівницями. Робити і думати головою не навчені, тому і лізуть з шкіри, лиш би повернутись у насиджене крісло. ДЛЯ НИХ ЛЮДИ – ЦЕ БИДЛО! Коли готувався матеріал, стало відомо, що наступником п. Гецянина мах новцями призначений інший відомий полковник, у минулому заступник начальника обласного управління МВС п. Туряниця. Хоча нам відомо, що і Іван Васильович не погодився з незаконним зняттям з посади та буде оскаржувати наказ Нестора в суді. Але нам, простим вогнеборцям, від того не жарко і не холодно. На жаль, ні попередній, а особливо його заступники, ні новий керівник не мають понять про невійськову установу чи організацію і як саме в ній, згідно Указу Президента, треба реформувати створений Цивільний захист. Призначення працівників міліції до різних установ та організацій стало тепер модою. Пригадайте лише Службу безпеки України і до чого це призводить. У людей, які це роблять, відсутнє елементарне розуміння того, що саму правоохоронну систему конче потрібно реформувати та провести люстрацію більшості керівників цих підрозділів, тому що це люди, які в певний час були зомбовані не на суворе виконання та дотримання Конституції та законів України, а на беззаперечне виконання іноді злочинних наказів та розпоряджень. Ну просто фізично не може людина, якій в ментовському, пожежному чи іншому навчальному закладі з голови вирізують ту частину мозку, яка відповідає за те, щоб осмислювати накази і розпорядження та визначати відповідність їх чинному законодавству, зрозуміти, як без єдиноначальності, а фактично єдиновладдя, керувати підлеглими. А тим паче під наглядом не лише державних контролюючих органів, а принципової профспілкової організації, яка абсолютно непідконтрольна та непідзвітна керівникові. І з якою мають узгоджуватись майже всі питання життєдіяльності установи. Для цих керівників це – дикість. Вони навіть не розуміють, як може існувати будь-яка громадська організація в таких системах, де, за їх правилами, люди не мають жодних прав, а лише обов’язки. Для них люди – це бидло, з яким ніколи не рахувались і думка яких ніколи їх не цікавила. Дуже доречні в даному випадку слова В. Бессерта з його книги „Честь та справа”, в героях якої багато з наших керівників, і не лише Антонович, можуть себе впізнати. « ... Киплинг в одном из своих стихотворений писал: «Что опьяняет сильнее вина? Женщины, слава, власть и война». Так вот, я о власти. Талант управления и жажда власти – абсолютно несовместимые понятия. Подлинный управленец на первое место всегда ставит дело, которому он служит, ради той неэгоистичной суперидеи, которую он пытается воплотить в жизнь с помощью этого дела. У алчущего власти всё наоборот: у него всегда и во всём на первом месте, на пьедестал возводится его гипертрофированное эго, в жертву ему он готов принести всё и вся. НЕ БЕЛЕНЫ – ВЛАСТИ! В психике людей, рвущихся к власти ради упоения самой властью, готовых ради этого шагать по трупам, даже не в переносном смыс- ле слова, есть несомненно ущербность, неполноценность, признак душевного нездоровья. Хорошо бы, чтобы за такими властолюбцами ещё в самом начале их карьеры пристально следили врачи-психиатры, пока не будет слишком поздно…. Даже дорвавшись до вожделённой власти, такие люди никогда не чувствуют себя счастливыми, а тем более в безопасности. Их постоянными спутниками становятся страх, подозрительность, зависть и злоба. Стоит ли ради этого во все тяжкие пускаться? Но всё лезут и лезут… Учёные установили, что абсолютная власть неминуемо приводит к сумасшествию. Примеров тому в истории человечества предостаточно, и конец таких людей, как правило, плачевен. Жажда власти перекрывает человеку канал интуиции. Более того, искажает восприятие им реальной действительности, мешает видеть последствия принимаемых решений. «Что они там, белены, объелись?» – недоумевают люди по поводу очередных выкрутасов в верхах. Не белены – власти. Её дурман пострашнее белены….» Читаючи ці рядки, якщо не самі себе наші керівники, то ми обов’язково впізнаємо декотрих з них. На жаль, треба констатувати, що виходячи з дій вищевказаних керівників, вони вже невиліковно хворі. Ні, не фізичною хворобою, а хворобою більшості теперішніх можновладців – „начальницьким синдромом”. І синдром цей вони придбали не на війні і не на службі своєму народові та своїй державі, а в божевільній боротьбі за свої матеріальні блага та владу, без яких вони не можуть існувати. Без перебільшення ці люди є божевільними та рабами свого ненажерливого апетиту до грошей і влади. Таких керівників не треба боятись жодному з чесних та порядних працівників, їх просто треба пожаліти. Іншого почуття, крім жалю, а іноді, на жаль, образи, вони не викликають. На останнє хочу побажати нашим великозвіздним державним посадовцям негайно спуститись на землю та осмислити свою поведінку з людьми, що живуть на Землі, а якщо ні то… не заважайте нам, порядним людям, вогнеборцям та невогнеборцям, чесно та сумлінно виконувати свої службові обов’язки та служити саме людям, а не намагатись прислужуватись вам. Ми вже не ті, що були, і наша організація пишається тим, що допомагає іншим „вичавлювати з себе раба”. Тому і вони вже не т,і що були. Тому за минулі образи вже і вони можуть дати в пику, що успішно нами і пропагується серед особового складу. Пихаті держиморди в погонах, не маючи не лише офіцерської честі, а навіть елементарної громадянської, мають цю ознаку носити на обличчі! Саме ви доводите людей до того, щоб вони взяли на озброєння девіз: „Бей подонков, облечённых властью”. А я завжди попереджав, що тоді буде біда! Не соромся, Василю, та йди собі з миром, тут і без тебе багато багнюки! Майороші Л.Ю., голова профкому ППО атестованих пожежних м. Ужгорода.
jgkgkjg: Будучи кадровим офіцером УМВС України в Закар- патській області з багаторічним досвідом, мені доводилось по службовій лінії працювати з великою кількістю колег правоохоронців. Більша їх частина є дійсно чесними, порядними та працьовитими людьми, які, не рахуючись з особистим сімейним життям, витрачають власний час на виконання службових обов’язків. Але в наших лавах працюють і підлі, підступні люди, місце яким не в правоохоронних органах, а в наручниках на лаві підсудних. Не побоюсь прямо вказати на працівника ВВБ УМВС України в Закарпатській області Б. Раніше він працював у одному відділі та згідно зі службовими обов’язками мав виявляти та попереджувати злочини щодо торгівлі людьми та проституції. Але фактично зайнявся іншим. Пригрозивши кримінальною відповідальністю більшій частині повій у місті Ужгород, отримував від них щомісячно данину в розмірі 50 доларів США з кожної. Іноді повії відмовлялись платити, і тоді Б. вивозив їх за межі міста та бив їх руками та ногами. Крім того, він зайнявся супроводом та перевезенням нелегальних емігрантів з Мукачівського району до міста Ужгород. Неодноразово Б. спільно з квартирними злодіями-рецидивістами викрадав майно з помешкань працівників УМВС України в Закарпатській обл. (зокрема крадіжки в оселях полковника Русина В. та Попадюка). НАРКОМАН ТА НЕЛЕГАЛЬНИК?! Деякі злочини на даний час вже розкриті і на початко- вих етапах розслідування злочинці навіть вказували на Б. як на співучасника, але той підкуповував слідчих, у результаті чого матеріали кримінальних справ перероблялись у потрібному напрямку. Нині Б. працює у відділі внутрішньої безпеки УМВС України в Закарпатській області. На даний час він контролює правомірність діяльності працівників міліції і вихваляється, що доб’ється звільнення багатьох своїх підлеглих з роботи за надуманими звинуваченнями. Спочатку оточуючі не сприймали це серйозно, але потім зрозуміли, що жарти скінчились. Тепер більшість злочинців Закарпатської області користується платними послугами Б. по психологічному тиску на принципових слідчих та інших працівників міліції. Б. постійно носить із собою таблетки екстезі та набої до пістолета ПМ і, демонструючи їх наявність, обіцяє непоступливим міліціонерам підкинути зазначені предмети на робоче місце та відразу вилучити при обшуку. Після таких демонстрацій його колеги по роботі бояться боротись зі злочинцями, які товаришують з Б. та платять йому данину. Працівники ДАІ постійно повідомляють, що Б. в темний час доби супроводжує вантажні автомобілі з нелегальними емігрантами і в разі їх зупинки показує правоохоронцям своє посвідчення та погрожує звільненням з роботи. Працівники УКР УМВС України в Закарпатській області також стурбовані тиском Б. та його колеги М., які буквально паралізували оперативну діяльність щодо угруповання кримінального авторитета в м. Ужгород на прізвисько „3она”. САДИСТ ТА „ПОЛІГРАФІСТ”!? Заслуговує на особливу увагу наступний докумен тально підтверджений приклад ницості та злочинної поведінки Б. 18 квітня 2006 року близько 19-ї години колишня дружина останнього Тетяна Б. гуляла з неповнолітнім сином біля кінотеатру «Доміон», який розташований по вул. Минайській. У той час до неї підійшов Б., який почав її ображати, схопив за шию і душив, а потім наніс декілька ударів у область нирок. 29 травня 2006 року суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Бисага Т.Ю. порушив за вищевказаними подіями відносно гр. Б. кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 125 ч. 2 КК України. Вирок на даний час по кримінальній справі судом не винесено, оскільки Б., погрожуючи вбивством, змусив Тетяну Б. відмовитись від обвинувачення. Б. неодноразово дзвонив їй по мобільному телефону і погрожував, що попросить бандитів, щоб ті її та тещу покалічили, а будинок спалили. ...Б. вживає наркотики, а саме: екстезі, амфітамін, гашиш та ЛСД. Це вбачалось з його зовнішнього вигляду та поведінки в побуті, до того ж він часто носив їх у кишенях одягу. Наркотики Б. отримував та вживав разом зі своїм другом, кримінальним авторитетом на прізвисько „3она”, котрий проживає в м. Ужгород по вул. Лавріщева, 20а. Вказаний кримінальний авторитет щомісячно сплачує Б. данину в розмірі п’ятисот доларів США за “кришування” свого бізнесу з продажу наркотиків. ...При прийнятті на роботу у ВВБ співробітники кадрових служб МВ УМВС України перевіряли Б. на предмет вживання наркотиків за допомогою пристрою, який зветься „поліграф”, і Б. дав їм хабар у розмірі тисячі доларів США, щоб інформація щодо вживання ним наркотиків не дійшла до керівництва ВВБ...”. Від редакції. Якщо комусь із працівників міліції не байдужа тема перевертнів, які причаїлися серед них, закликаємо підключитися до її обговорення. Ми із задоволенням надрукуємо листи всіх бажаючих. Конфіденційність гарантуємо.
82ffgsaa: СЕСІЯ НАПЕРЕДОДНІ ЛІТНІХ КАНІКУЛ Учора відбулося сорок шосте пленарне засідання чергової IV сесії Ужгородської міської ради V скликання. Міські депутати перед літніми відпустками розглянули ряд важливих для життєдіяльності міста питань порядку денного і практично по всіх було прийнято позитивне рішення. Розпочав сесію міський голова Сергій Ратушняк з пропозиції до депутатів прийняти такі зміни до бюджету міста на 2008 рік, які дозволять міській громаді використовувати зароблені кошти в інтересах мешканців міста, а не просто тримати на депозиті 20 млн. грн. над якими чатує балогівська прокуратура, вичікуючи, щоб голова міста допустив бодай якесь порушення фінансової дисципліни. Взагалі склалася парадоксальна ситуація: у міському бюджеті кошти є, а використати їх не дають. Крім інших питань, розглянуто і клопотання начальника міського управління генерал-майора міліції Віталій Глуховері, який звернувся до міськради з проханням виділити земельні ділянки під будівництво п’ятиповерхового будинку, або ж 20 ділянок для індивідуального будівництва для працівників міської міліції. Сесія дала протокольне доручення земельному відділу на підготовку необхідної документації для виділення 20 земельних ділянок для вирішення житлових проблем працівників міської міліції. Не знайшов депутатської підтримки проект рішення „Про переведення групи продовженого дня в навчальних закладах і фінансування за рахунок додаткових платних освітніх послуг”. Хоча всі розуміли, що цей популізм в кінці року відгукнеться для освітян проблемами з виплатами заробітної плати, що фінансуються з місцевого бюджету. Можливо, після літніх канікул депутати більш виважено підійдуть до цього питання та не будуть перетворювати міську скарбницю в „охрімову свиту”.
jgkgkjg: Потім до цього бізнесу до- далися „чорні”, живий то- вар – дівчата для борделів та хлопчики для гомиків, наркотики, зброя, цигарки, апаратура, ліс, сировина, продукти харчування тощо. Це ж Закарпаття! Це ж 4 кордони! Це ж такі можливості, що в інших регіонах і не снилося. Історія зберігає багато випадків, коли вантаж, перетнувши кордони України та прямуючи до Росії, просто по наводці грабувався... або бандитами, або працівниками міліції, СБУ... Тому і маємо суцільне диво під назвою „ментовщина”, „гебнявщина”, адже інакше назвати те, що відбувається на теренах України, просто неможливо. Хоча і дивуватися немає чого: яка „держава”, такі і „правоохоронні” органи, які за виключенням окремих диваків, працюють суто на себе. Розірвати цей злочинний ланцюжок у зв’язку із ситуацією, яка склалася, просто неможливо. Потрібна політична воля, відповідні кадри та розумний кадровий підхід, якого в Закарпатті фактично не існує Тому ці керівні „кадри” там зверху і тасують, наче карти в колоді, намагаючись витягнути для себе, і тільки для себе, свого „джокера”. Підбір керівника на посаду начальника обласного УМВС – це важливе питання для керівника Міністерства, який працює на першу особу в державі. Це зрозуміло і не потребує роз’яснень, адже міліція, СБУ та прокуратура як в часи СРСР, так і „нової” України керівниками держави використовувалися, як каральні органи проти своїх громадян, партій та громадських об’єднань. Розмови про демократію є тільки розмовами. Доказом цього є закарпатські суди, в яких нині розглядаються кримінальні справи по звинуваченню тих чи інших працівників правоохоронних органів, які діяли не згідно Законів України і не власного бажання, а конкретної вказівки тої чи іншої посадової особи. І дивуватися немає чого. Правоохоронні органи – це корумпована, кланова система, якій розумні та віддані справі кадри не потрібні. Їй потрібні свої люди на потрібних місцях. Це і створило ситуацію, за якою саме корупція і доїдає цю державу разом з усіма гілками влади. Тому і не є дивним, що нині, як між „павуками” в банці за жирну „мушку” – грошовиту тему, що заплуталася в павутинні життя, і точиться запекла війна між нинішніми та колишніми правоохоронцями. Мова про боротьбу із організованою злочинністю вже якось не йде, адже саме вона є годівницею правоохоронних органів та судів усіх рівнів. Саме з цих причин кланова система, яка створилася в „державі” Україна, і працює суто на забезпечення теми, яка втілюється в життя саме за вказівкою “згори”... у якої вже давно протухла голова... Остання інформаційна війна, яка найбільш жор- стоко точилася в обласних ЗМІ, стосувалася минулого начальника УМВС в Закарпатській області генерала В.Варцаби і його команди – наближених керівників, які нині хто під слідством, хто звільнений на пенсію, а хто працює в інших областях. Слідуючи логіці римлян, які будь-яку подію тлумачили з позиції “кому вона вигідна”, а в нашому випадку мова йде про брудну інформаційну війну, то цілком логічно можна припустити, що друк анонімки на працівників закарпатської міліції в обласних ЗМІ 9 грудня 2006 року вигідний в першу чергу пану В.Варцабі та його людям, які прагнуть реваншу – повернення до влади, а вірніше до тих важелів, які дозволяють безкарно керувати контрабандними потоками та розкрадати наш край. Є серед них і такі, які встигають працювати на декілька фронтів. Такі собі політичні перевертні, які в силу своєї продажності та скаженої жадоби до грошей є особливо небезпечними і тому можуть навмисно закидати анонімний бруд в ЗМІ на своїх колишніх колег у сподіванні, що зможуть знову повернутись до корита. При цьому йде відповідне погодження як з політиками, так і силовиками, які мають реагувати на цей анонімний бруд, у черговий раз витягуючи цю, пробачте за вислів, ментівську “курву-перевертня” на владний міліцейський олімп. „Курви-перевертні” від міліції в нашій області усім відомі, тому немає потреби називати їхні прізвища. Хоча при необхідності я зроблю це у своїх наступних публікаціях. Але повернемося до В.Варцаби. Як не дивно, а нині майже всі забули, що саме діями В.Варцаби і була доведена “до ручки” закарпатська міліція, про що, наприклад, свідчить газета «Старий замок» №41-42 від 27.05.2004 року у статті „Хто зрадив міліцію Закарпаття, або Чому наших правоохоронців «ментами» називають”. Були і десятки інших публікацій як в обласних, так і республіканських ЗМІ, які пан В.Варцаба та його команда, яка нині рветься до влади, в суді не оскаржила, а відповідно визнала такими, що відповідають дійсності. Статистика річ вперта, а пам’ять читача дуже коротка, тому в подальших публікаціях я нагадаю читачам та нашим окремим керівникам, про що писали обласні та республіканські ЗМІ в 2004 - 2005 роках. Як усі пам’ятають, по за- вершенні помаранчової революції генерала В.Варцабу змінив молодий підполковник Ю.Рахівський, який за два роки спромігся стати генералом. Мова не про законність чи незаконність дій міністра Ю.Луценка, який призначав та присвоював звання. Проти останнього антикорупційних справ не реалізовано, так що стверджувати про незаконність його дій не є можливим. Мова про інше. Підполковник Ю.Рахівський зі своїми підлеглими прийшов на цю посаду на хвилі помаранчевих подій. Якими вони були, штучними, спровокованими чи якимось іншими, відповідь дасть час. Бажаємо ми це визнавати чи не, але правда його призначення полягає в тому, що цю посаду він зайняв без хабарів... бо нічого на той час не мав, та у нього ніхто нічого і не просив. Зрозуміло, що його наступним логічним кроком було розігнання тієї бандитської зграї перевертнів, які роками наживалися на підприємцях та пересічних закарпатцях. Волання про те, що викинули найкращих, не відповідає дійсності. І це доводиться дуже легко, про що більш детально та конкретно розповім у подальших публікаціях. Важким було і напрацювання авторитету, адже і понині, як мені відомо, самі ж закарпатські працівники міліції виявляють у себе перевертнів. Так що стверджувати про те, що нічого не зроблено і що стало ще гірше, ніж при В.Варцабі, буде невірним. Закарпатська міліція однозначно стала чистіше. Наскільки – це вже інше питання. Але потрібно чітко усвідомлювати, що держава, яка б вона не була, це є живий організм, у якому, якщо вражений корупцією тільки суд, то важко хворіють усі. А коли смертельно вражені усі... органи влади та правоохоронні органи?! Вдумайтесь, шановні чи- тачі, в подію, яка відбула ся. Перевертень від правоохоронних органів, рвучись до влади, звертається до тих, які відповідають йому по духу, і друкує анонімку. Ті, хто її друкує, чітко усвідомлюють, що це анонімка, бо вона не підписана. Відсутні і документальні докази. Та і звідки вони візьмуться, коли це брудна анонімка, зліплена з пліток та власних кримінальних схем? Її друк у громадській думці в один день перекреслює та паплюжить дворічні напрацювання тисяч людей, яких було звинувачено в участі та співучасті в бандитизмі, рекеті, тортурах, катуваннях, торгівлі людьми, зброєю, наркотиками, розвагами з повіями тощо. Тобто в усіх смертних гріхах, на перелік яких не вистачить не тільки Кримінального кодексу, а й самої Біблії, адже головний анонімник стверджує, що «має» майже 50 статей на подібну тематику. Нищівного удару друком цієї анонімки було нанесено і по журналістиці області, адже Вячеслав Федченко своїм кроком з друком статті – збірки пліток, бруду та власних кримінальних схем перевертня довів, що можна не поважати читача, видаючи анонімки за достовірні факти. Адже читач не знає, що комітет працівників міліції – це блеф, що звернення ніким не підписане, що немає доказів. На моє переконання, журналісти закарпатських видань мають дати оцінку діям В.Федченка. Своє слово має сказати і Закарпатська обласна організація Спілки журналістів України, відділ преси та інформації Закарпатської ОДА. Якщо серед журналістів завелися повії, то їх треба відмічати та відповідно „заохочувати” специфічними призами... До речі, стосовно повій. Після В.Варцаби та В.Буковчаника саме „злочинець” Ю.Рахівський запросив на міліцейську базу відпочинку в „Бабаєво”... священика для освячення приміщень... після оргій, які там організовувало минуле керівництво УМВС. У логіку анонімки та анонімників це не вписується, бо живуть та пишуть, як по собі. Залишилося хіба що над закарпатською міліцією, яка за результатами далеко не пасе останніх, організувати щось на зразок Нюрнберзького процесу – свій, Ужгородський! Маячня якась хворої на го- лову людини, скаже пе- ресічний читач, читаючи анонімку невідомого комітету офіцерів міліції. Так, маячня! Але не все так просто. Зрозуміло, що люди оскаржать у суді цей бруд, але ніхто не поверне закарпатській міліції, спаплюженої діями В.Варцаби та його команди, честі міліції. Багато з нинішніх працівників працюють чесно, захищаючи права людей і потроху піднімаючи авторитет та чесне ім’я правоохоронного органу. Тому порцію чергового, анонімного бруду потрібно розцінювати не інакше, як конкретні кроки з розхитування державності, навмисної дискредитації органів влади. Про що, на мою думку, керівництвом УМВС має бути зроблено відповідне звернення на ім’я Президента держави. Відповідь цій паскуді, яка для своїх цілей вигадала цілий комітет офіцерів і прикривається ним, має бути гідною. На моє переконання, начальник УМВС в Закарпатській області генерал Ю.Рахівський, якщо він вважає себе справжнім офіцером, не звертаючи уваги на цю анонімну маячню, має ініціювати та наполягати на перевірці, як це не смішно, цього бруду... щоб у подальшому покарати тих, хто навмисно підриває авторитет влади, свідомо дезінформує громадськість краю. Способів для цього достатньо. Гра в паплюження держави та її органів влади не має пройти. Саме тому мають бути отримані відповіді на питання, за що будується пан Ю.Рахівський, чи є порушення в тому, що він влаштував своє родичку на роботу із окладом у 600 гривень та інших фактах, наведених в анонімці. Я не є симпатиком помаранчевого режиму та самого Ю.Рахівського, з яким працював. Він ще дуже молодий офіцер для генеральської посади, але треба віддати належне – він спромігся поставити роботу в карному розшуку на належний рівень та переломити ситуацію в багатьох підрозділах. І не його вина, що десятки кримінальних справ за хабарі ламають наші „некорумповані” суди, які тим самим заохочують злочинність. На противагу нинішнім підпільникам, які спроможні хіба що писати тільки анонімки, ця людина, за що її неможливо не поважати, свого часу, коли ще невідомо було, хто прийде до влади, не побоялася на весь зріст виступити проти кучмівського режиму... І його на відміну від В.Варцаби підтримали офіцери, які створили комітет і поставили свої підписи! Нині під час чергової кризи влади та протистояння між урядом та Президентом держави, привід дійсно вдалий для перетасовки „джокерів”. Тому спокійно можна власні бандитські та контрабандні схеми повісити на інших, волаючи, що звільнили найкращих офіцерів. Звідки ж тоді в них шикарні вілли та особняки вартістю від 500 000 та більше доларів США як в Україні, так і за її межами? Звідки шикарні авто від 50 000 доларів США і більше майже на кожного члена сім’ї та бізнес на десятки мільйонів доларів США? Що, все чесно зароблено на одну зарплатню?! Нині вони знову рвуться до влади... щоб мати ще більше грошей, торгуючи нашими дітьми, супроводжуючи нелегальні потоки. Контрабанду тощо. Чи це не так, пане анонімнику?! Подай голос, песиголовцю! Покажися, наш підпільнику „Кіндрат”! Чи, може, слабо!? Не покажешся, бо боїшся! Бо руки твої по лікті у крові. Чи, може, вже забув?! Але Бог про тебе не забув! І наостанок, ще одна невеличка ремарка. На мою думку, врятувати як українську так і закарпатську міліцію може тільки жорстка кадрова політика... часів СРСР, коли в нас не було начальників з місцевих. Закарпатець на посаді керівника УСБУ, прокуратури, УМВС – це перш за все кумівство та сімейна клановість. Нехай працюють генералами... на славу Закарпаття в інших областях. І нам спокійніше, і головне – зловживань менше. Але для цього, щоб запобігти остаточному руйнуванню держави, Президенту потрібно вже нині вводити в Україні надзвичайний стан і починати реальну боротьбу з корупцією... в першу чергу позбавивши суддів їхньої недоторканності. А далі чистити та чистити наше суспільство від усякого виду перевертнів... з повною конфіскацією усього незаконно нажитого. Далі буде. Віктор Балог, пенсіонер МВС, м. Ужгород.
jgkgkjg: В трехэтажном доме чешс- кой застройки города Уж города по улице Довженко, 12, на третьем этаже проживает Варцаба Сергей Васильевич с женой. Это старший сын Варцабы Василия Николаевича, который, чтобы не встречаться со следователем, выехал за границу. Генеральский сын Сергей с матерью Верой Ивановной развернули такую широкую деятельность по обогащению, то есть приобретению недвижимости, что мне и соседям по дому вообще нет спокойной жизни. Вначале Сергей Варцаба решил, что ему с женой квартира общей площадью 100 кв. м мала, и он решил ее расширить за счет рядом освободившейся однокомнатной квартиры гражданки Пышки Анны. Несмотря на то, что многие люди годами ожидают жилой площади, Варцабе легко удалось занять эту квартиру с большой верандой и поселить туда свою собаку – овчарку. Спустя некоторое время Варцаба решил сделать евроремонт и в то же время еще расширить свою, уже четырехкомнатную, квартиру за счет площадки общего коридора всех жильцов дома, раздвинув несущие стены лестничной клетки. Целый год стройбригада делала евроремонт и перепланировку уже четырехкомнатной квартиры. Заменили все, в том числе окна, двери, деревянные балки перекрытий на металлические швеллеры и т.д. Варцаба во время ремонта не проживал в квартире, а мы, соседи, терпели и заделывали трещины в потолках своих квартир от ударов молотками. Все эти изменения легко установить при сверке техпаспорта в бюро технической экспертизы. Но Сергей Варцаба на этом не успокоился и решил еще расширить свою жилплощадь. Ко мне в квартиру со слезами на глазах пришла мать Сергея Варцабы – Вера Ивановна – с просьбой подписать заготовленный акт и дать согласие на постройку мансарды в чердачном помещении над квартирой сына Сергея, площадью 130 кв. м, где она будет жить. Не получив согласия от меня и двоих соседей на постройку мансарды, Варцаба Сергей занялся шантажом, обманом и запугиванием меня. Он обратися с заявленим в прокуратуру, что я якобы незаконно под своей квартирой занял подвалы, и он потребовал ревизии всех подвалов. Ко мне начали ходить комиссии из ЖЭК – 1, проверять подвалы и документы. Убедившись, что эти помещения были распределены среди жильцов 50 лет назад, когда Варцабы еще не было на свете, и кроме него никто претензий не имел и не имеет, ему порекомендовали обратиться в суд. Варцаба на этом не успокоился. Он, узнав, что соседка по площадке на третьем этаже, Русин Елена Георгиевна хочет продавать свою квартиру площадью 100 кв. м и проживает только одна, уговорил ее вместе добиваться постройки мансард над своими квартирами. Тогда дороже можно их продать. С помощью адвоката они вместе, то есть Варцаба Вера Ивановна, ее сын Варцаба Сергей и Русин Елена Георгиевна, составили административный иск уже к исполкому Ужгородського горсовета о признании права собственности и дачи разрешения на реконструкцию чердаков над их квартирами под мансарды. В иске указали фальшивые факты о якобы ремонте ими чердаков над их квартирами за свои деньги, хранении там своих ценностей и т. п. Хотя я, будучи 32 года председателем домового комитета от ЖЭК – 1 по нашему дому, знаю, что никто из них никаких ремонтов на чердаке не делал. Даже ключи от этого помещения находятся у меня. Сейчас меня и не согласных на сделку соседей Варцаба таскает по судам. В действительности мать Варцабы Сергея, Вера Ивановна, которая добивается устройства мансарды для свого проживання, живет в двухэтажном доме в Ужгороде, по улице Кошицкой (в 100 метрах от турбазы „Світанок”). Дом со всеми удобствами, встроенными гаражами. Перед Новым 2007 годом сын пригнал третью машину „Мерседес”. Дом огорожен каменным забором лучше и выше Кремлевской стены. Во дворе даже построена часовня, видимо для отмаливания грехов (см. фото). Соседи Варцабы сказали, что у него есть еще два дома, переписанных на родственников, но это недостоверно и требует проверки. Мне 82 года, прошел Вели- кую Отечественную вой- ну, инвалид второй группы. Мне нелегко ходить по судам и доказывать таким людям, что стремление к наживе и обогащению превзошло честь и совесть. Считаю, что исполком Ужгородского горсовета необоснованно разрешил Варцабе присоединить однокомнатную квартиру к его трехкомнатной. Если такое решение действительно есть и исполком Ужгородского горсовета беспокоится о нуждающихся в жилье ужгородцах, то это решение следует пересмотреть и наказать виновных. Только так может восторжествовать справедливость. И.И. Байдак, ветеран Великой Отечественной войны. Коментарі з приводу визнання права власності та надання дозволу на реконструкцію горищ, на яких настоюють мати й син Варцаби та Олена Русин. 1. Згідно положень ч. 2, ст. 382 Цивільного кодексу України, власникам квартири у дво- або багатоповерховому житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку. Наведене означає, що співвласники володіють і користуються цим майном спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. А, отже, неправомірним є поставлене питання про одноосібне володіння одним або двома мешканцями під’їзду місцями загального користування, зокрема горищем. 2. Згідно п. 1.1, ч. 1 рішення Конституційного суду Ук- раїни від 2 березня 2004 року допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоповерхових будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. 3. Відмова позивачам з боку управління архітектури та містобудування виконкому Ужгородської міської ради у наданні дозволу на реконструкцію квартир №№ 6, 8 по вул. Довженка, 12 в Ужгороді з облаштуванням горища під мансарду, є абсолютно обґрунтованою, оскільки позивачі намагалися вирішити дане питання без письмового погодження зі всіма мешканцями під’їзду. Таке погодження вимагається п.5 Загальних положень про влаштування мансардних приміщень в об’ємах горищ житлових будинків у м. Ужгород, за твердженням ХУІ сесії ІУ скликання Ужгородської міської ради № 52 від 14 травня 2003 року. 4. Не відповідають дійсності твердження позивачів про те, що вони роками здійснювали за власні кошти ремонт даху та приміщення горища, оскільки про проведення таких робіт іншим мешканцям під’їзду невідомо. Невідомо також про наявність дозволу з боку виконкому Ужгородської міської ради на проведення таких комплексних робіт. 5. Питання ремонту даху ніяким чином не пов’язано з встановленням права власності або користування горищем в цілому, або його частинами. Ніякого правового зв’язку між цими двома проблемами не існує. 6. Питання ремонту даху або приміщення горища ніколи мешканцями під’їзду не обговорювалося, загальні збори мешканців не проводилися.
полная версия страницы