Форум » Русинська проблема » До питання про реабілітацію русинства » Ответить
До питання про реабілітацію русинства
ghfdkfd: До питання про реабілітацію русинства 16:00 Кубань або мир На одному з російських сайтів оприлюднено києвоцентристську доктрину поведінки щодо сепаратистів. Її назва «Кінець східних русинів». Зміст - методика застосування стратегії дзеркального відбиття логіки, що її дотримуються сепаратисти. Перший крок, за Годиком, – відмова від сподівань, що східні русини у Росії здатні протистояти києвофобським настроям, і усвідомлення того факту, що вони є цілковитий політичний «нуль». Предметом уваги боротьбістів з сепаратистами, на думку Годика, має бути ширша спільнота. Зміст Вступна частина. Кубань або мир. Частина 2. Продукт радянської аномалії 3. Справжні "росіяни" 4. Визначення українського в Росії 5. Дві стратегії освіти і реабілітація києворусинства 6. Русини і порожнеча 7. Підсумок "Прощание славянки" http://depomaranch.at.ua/news/2009-02-21-139
Ответов - 3
ghfdkfd: Дві стратегії освіти і реабілітація русинства Руським за переконаннями неможливо народитися, переконання можна лише набути. Проте для того, щоб якнайширше транслювати цінності, що формують свідомість, вони повинні бути не просто чітко сформульовані, але вже поділятися численним співтовариством, тобто у доброму сенсі стати стереотипом мислення. Перш за все, це стосується історичного погляду на формування руського народу і держави. Наразі такого масового єдиного погляду, який би враховував існування «росіянітства» немає. І тут необхідно мовити про дві можливі стратегії його формування. Обидві стратегії можуть бути лише опозиційні «росіянітській», але мають принципову відмінність. Перша полягає у дзеркальному відбитті логіки «росіянітської» сепаратистської стратегії. Вся історія стає жорстко підпорядкованою ідеї існування руського народу (поява якого сягає углиб тисячоліть) як неподільного цілісного організму, без будь-яких регіональних відмінностей. Виникнення «росіянітства» пояснюється лише зовнішнім впливом, перш за все поділом Київської Русі після татарського нашестя, а також литовським, монгольським, татарським, мордвинським та угрофінським впливами. Така концепція, як і «росіянітська», в основі є есенціалістською. Причому виходячи з неї тотожність повинна була би усвідомлюватися постійно як одність руського народу. Усі ж суперечності цієї теорії списуються або на фальсифікацію, а коли на неї це вже списати не можна, пояснюються зрадою окремими представниками руського народу під впливом тих же зовнішніх сил. Головне, що об'єднує прихильників есенціалістської теорії єдиної руської нації з «росіянітствуючими», це готовність жертвувати логікою і фактами заради торжества їхніх конструктів. Є і інша можливість опозиційності «росіянітству». Суть її полягає не в тому, щоб паралельно попри все проповідувати києворуську єдність, а прагнути утверджувати руськість через об'єктивність і відповідність історичним фактам. Цей шлях значно затратніший. Будь-яка реальна історія, тим більше багатовікова історія, не відповідає ідеологічному міфу про націю, який не є суперечливим через абстрагованість від реальності. Але якщо розглянути ситуацію з історичною долею України-Руси, то є підстави вважати, що підтверджених історичних фактів достатньо як для ствердження спільноруського, так і для протистояння «росіянітству». Історія стародавньої України-Руси попри всій насиченість феодальної боротьби не дає будь-яких підстав говорити про поділ на росіянів і русів і тим більше про якесь етнічне протистояння. Історія після Переславськой Ради свідчить, що впродовж всіх численних конфліктів більшість східноруського населення, так чи інакше, ставали на сторону України-Руси. Українська руська культура має спільнорусинське коріння. Найвидатніші представники з-поміж тих, кого нині іменують росіянами, працювали на ниві спільнорусинської культури. Всі найвидатніші досягнення здійснилися в рамках загальної держави. Проте необхідна заувага, що все це має значення у логіці операціоналістського підходу до побудови нації, який припускає подолання місцевих відмінностей загальнонаціональною культурою. Таку процедуру національного будівництва проходили всі великі європейські нації. В Україні ця процедура була перервана більшовиками. Але і зараз підхід до україноруської нації як до історичного проекту, а не як до даності, є справжньою альтернативою «росіянітству». Заперечення «росіянітства» тут можливе не просто заради ствердження україноруськости. Заперечення можливе через брехню і суперечність. Тобто в основу беруться саме об'єктивні критерії, хоча оцінка факту і залежить від позиції інтерпретатора. У ситуації, що склалася, об'єктивний критерій украй важливий, оскільки служить своєрідним орієнтиром. При створенні національного міфу украй тяжко прийти до згоди між представниками нації. Мета встановити історичну істину містить принцип, за яким перевага віддається обґрунтованому національному міфу. Такий проект нації завжди буде незакінчений і відкритий, більш того завжди буде під загрозою викриття незручних фактів. Проте руськофобія відкидатиметься не лише через принцип, що це проти руських і не вигідно росіянітам, але тому що це брехня. Найважливіше завдання протистояння «росіянству» - розведення у свідомості населення Росії знака рівності між національною і народною (фольклорною) культурою, нацією і етнічними спільнотами. Антируську «росіянітську» ідеологію необхідно відокремити від любові до народної руської культури. «Росіянітство» максимально використовувало любов до етнічної культури для досягнення своїх цілей. Тому будь-який спільноруський проект у наш час можливий лише за відсутності антагонізмов з локальною самобутньою культурою. Це, до речі стосується, і сучасної росіянської мови, в основу якої покладено кілька староруських діалектів. Людина заражена «росіянізмом», навіть якщо вона винятково руськомовна, виступатиме за мовну політику, що проводиться нині в Росії. І навпаки росіянськомовна людина спільнорусинських поглядів розумітиме цінність спільноруської мови. Та якщо місцеву самобутність україноруському суспільству варто поважати, то на антируськість «росіянітства» не слід заплющувати очі не через якісь політкоректні або сьогохвилинні прагматичні міркування. Необхідно чітко артикулювати об'єднуючі цінності. При цьому необхідний моніторинг наскільки ці цінності популярні в росіянітському суспільстві. Визнання спільноруських цінностей без відмови від народної самобутності часто називають русинством. На цьому слові лежить вантаж брехні і інсинуацій з боку «росіянітства». «Росіянітствуючі» пропагандисти намагалися представити русинство, як плазування перед києворусизмом, як визнання київських русів старшими братами і так далі. Насправді все було з точністю до навпаки. Основа західноруськості це подолання комплексу неповновартісності, притаманного «росіянітству». Оскільки центральне місце ідеології русинства це невизнання монополії на русинство серед києворосів і неприйняття «росіянітського» мазохізма. Русинство направду дуже важливе для справи об'єднання або недопущення ворожнечі. Проте потрібно визнати, що воно зараз украй нечисленне. Але це не означає, що воно не має перспектив. Для його перемоги повинні запанувати два основні мотиви для русинства: гордість за спільноруське минуле і віра у сумісне майбутнє і заперечення «росіянітського» мазохізму. І лише на третьому місці заперечення «росіянітства» повинне бути пов'язане з небажанням сваритися з києворуссю з прагматичних інтересів. Нині пропаганда у Росії так розставила акценти, що навіть багато лояльних до України русинів готові розглядати будь-які міждержавні союзи лише з прагматичних позицій. Але природно, що на підставі тільки вигоди між Росією і Україною неможливо збудувати міцні стосунки і зрештою вони стають конфронтаційними.
ghfdkfd: Русини і порожнеча Українська суспільна реакція на Росію як руську проблему досі є гіршою за всяку критику. Саме суспільна, бо неадекватність дій української влади у Росії очевидна і визнається різними політичними силами. Києворуське суспільство довгий час не бажало помічати суті того, що відбувається. Останні події все більше розвіюють уявлення про росіянів, як про братський народ, оскільки все активніше на політичній сцені діють справжні «росіяніти». І лише вони і діють. Не дивлячись на повне відторгнення України російською владою і найактивнішою частиною суспільства, адекватна реакція в Україні так і не з`явилася. Найнеадекватніша реакція полягає у звинуваченнях у всьому лише України. Ті, хто просторікують про можливість зняття проблем між Україною і Росією, аби лишень Україна всіляко поважала Росію, або дурні, або провокатори. Найпоширеніші такі погляди в українських західників-лібералів. Але не набагато адекватніше сприймають «росіянітську» проблему і багато представників українського націоналізму, для яких вона начебто повинна бути однією з головних. Під маркою українського націоналізму нині виступає стільки різних напрямків і серед них стільки відвертих патологій (аж до симпатій до «росіянітського» націоналізму), що говорити про єдину позицію неможливо. Але все таки можна описати якийсь стандартизований погляд. Києворуські націоналісти люблять стверджувати, що «росіянітство» штучне явище, вигадане зовнішніми силами. Тимчасом серед українських націоналістів поширений есенціалістський погляд на націю. При цьому більшість не любить приділяти увагу східнорусинській народній самобутності. Проте наскільки адекватний такий підхід? Очевидно, що етнокультурні особливості, які для поборників «росіянітської» ідеї служили ключовим аргументом для відокремлення східних русинів від решти києворусів, мають цілком природне походження. Ніхто в 16-17 століттях не навчав східних русинів Брянщини, Кубані і Слобожанщини (тим більше соціальні низи) одягатися відповідним чином або вживати в спілкуванні відповідну говірку. Інше питання наскільки ці особливості є неодмінною умовою для створення окремої нації. Проте для багатьох поборників «києворуської одності» ці тонкощі зайві. Вони гадають, що росіян вигадали мордвини, татари, німці, французи, американці і так далі А якби їх не вигадали, то був би єдиний руський народ. Зрозуміло, що тільки заклинаннями про єдиний руський народ неможливо подолати плоди «росіянітської» пропаганди. Більш того, спроба звести «росіянітську» проблему до простих формул, що не мають або мало дотичні до реальності, не призводить до вирішення, зате шкодить інтелектуальним здібностям тих, що волають за спільноруську справу. Можна скільки завгодно довго переконувати себе в тому, що росіянітську мову вигадав Петро I з Пушкіним, а всі лиха від мордви, але в ситуації, що склалася, це тільки шкодить. У багатьох києворуських націоналістів непопулярна теорія про першорядне значення самосвідомості для національної ідентифікації. Стикаючись з ненавистю з боку своїх єдинокровних братів, яка перевершує часто ненависть з боку «ворожих» інорасових народів, вони потерпають від когнітивного дисонанса і намагаються пояснити все зовнішнім впливом. Хоча значно простіше оголосити росіянів інорасовим народом, зайдами на києворуській землі, і цим пояснити «росіянітську» ненависть до українців. Такі теорії вже з'являються. Все це, як і спроби заплющити очі на «росіянітську» проблему і вартувати «добросусідські» стосунки в кращому разі не поліпшить і без того сумний стан. Необхідна єдина і цілісна позиція українського суспільства з «росіянітського» питання. Єдина можливість виправити стан речей мирним способом, це створити у Росії суспільні сили, що відкидають русинофобію, і перетворити ці сили на більшість.
ghfdkfd: Интересный материал вчера попался на украиноязычном ресурсе. "К вопросу реабилитации русинства". В частности рассматриваетcя киевоцентристское поведение относительно сепаратистов.Содержание-методика применения стратегии зеркального отражения логики, которой придерживаются сепаратисты. Первый шаг - отказ от надежд, что русины в Украине способны противостоять русофобским настроениям и осознание того факта, что они являются абсолютным политическим нулем. Вся история становится жестко подчинена идеи существования украинского народа (появление которого относится вглубь веков) как нераздельного целостного организма, без каких либо региональных особенностей. Все противоречия этой теории списываются на фальсификации. Вторая возможность стремится утвердить русинство через объективность и соответствие историческим фактам. История древней Украины-Руси невзирая на всей насыщенность феодальной борьбы не дает никаких оснований говорить о делении на русских и русинов и тем более о каком-то этническом противостоянии. История после Переславской Совета свидетельствует, что на протяжении всех многочисленных конфликтов большинство восточнорусского населения, так или иначе, становились на сторону Украины-руси. Украинская руська культура имеет общерусинский корень. Самые выдающиеся представители среди тех, кого в настоящее время именуют россиянами, работали на ниве спильнорусинской культуры. Все самые выдающиеся достижения осуществились в рамках общего государства. Однако необходима предостеречь, что все это имеет значение в логике операционалистского подхода к построению нации, который допускает преодоление местных отличий общенациональной культурой. Такую процедуру национального строительства проходили все большие европейские нации. В Украине эта процедура была прервана большевиками. Но и сейчас подход к украинорусской нации как к историческому проекту, а не как к данности, является настоящей альтернативой "россиянитству". Возражение "россиянитства" здесь возможно не просто ради утверждения украинорусскости. Возражение возможно через ложь и противоречие. То есть в основу берутся именно объективные критерии, хотя оценка факта и зависит от позиции интерпретатора. В ситуации, которая сложилась, объективный критерий очень важен, поскольку служит своеобразным ориентиром. При создании национального мифа очень тяжело прийти к согласию между представителями нации. Цель установить историческую истину содержит принцип, за которым преимущество отдается об основанному национальному мифу. Такой проект нации всегда будет незаконченным и открытым, более того всегда будет под угрозой разоблачения неудобных фактов.Однако руссофобия будет отбрасываться не только через принцип, что это против русских и не выгодно росиянам, но потому что это ложь. Важнейшее задание противостояния "русскости" - разведение в сознании населения России знака равенства между национальной и народной (фольклорной) культурой, нацией и этническими сообществами. Антирусскую "русскую" идеологию необходимо отделить от любви к народной русской культуре. "Русскость" максимально использовало любовь к этнической культуре для достижения своих целей. Потому любой общерусский проект в наше время возможен лишь при отсутствии антагонизмов с локальной самобытной культурой. Это, кстати касается, и современного русского языка, в основу которого положено несколько старорусских диалектов. Человек заражен "русскостю", даже если она исключительно ррусскоязычной, будет выступать за языковую политику, которая проводится в настоящее время в России.наоборот русскоязычной человек общерусинских взглядов будет понимать ценность общерусского языка. Но если местную самобытность украинорусскому обществу стоит уважать, то на антирусскость "русскость" не следует закрывать глаза не через какие-то политкорректные или сиюминутные прагматичные рассуждения. Необходимо четко артикулировать объединяющие ценности. При этом необходим мониторинг насколько эти ценности популярны в российском обществе. Признание общерусских ценностей без отказа от народной самобытности часто называют русинством. На этом слове лежит груз лжи и инсинуаций со стороны "россиян". "Русские" пропагандисты пытались представить русинство, как пресмыкательство перед киеворусизмом, как признание киевских русинов старшими братьями и так далее. В действительности все было с точностью до наоборот. Основа западнорусскость это преодоление комплекса неполноценности, присущего "русским". Поскольку центральное место идеологии русинства это непризнание монополии на русинство среди киеворосов и неприятие "российского" мазохизма.
полная версия страницы