Форум » Русинська проблема » До 1020 річниці хрещення в Україні » Ответить
До 1020 річниці хрещення в Україні
34hhh: До 1020 річниці хрещення в Україні Шкода, що тільки у 2008 році українці, вже після росіян, згадали про історію хрещення Київської Русі, яке почалося 1020 років тому, за князювання Володимира Великого. Але для справедливості треба згадати, а коли ж стали християнами русини? Історія нашого хрещення є такою. Перші звістки про християнство, як утверджують богослови, могли принести до нас легіонери імператора Риму Траяна, котрий у 102 році пішов походом на Трансільванію через долину Тиси. У 327 році римський імператор Константин, збудувавши неприступну фортецю Константинополь, (нині Стамбул) оголосив християнство державною релігією і одразу ж почав привертати до нього язичників, які жили в селах, тобто „русах” (лат. „рус” означає село) . Рутенія (Русинія) входила тоді як частина римської провінції до стародавньої імперії. Саме після цього настало масове поширення християнства серед рутенів-русинів, жителів нашого краю. Масового акту їх хрещення, як 1020 років тому у Київській Русі, не було. Прийняття християнства відбувалося тут поступово і цивілізовано, як личить християнам – через душу, а не акцією масового хрещення. Тому підкарпатські русини не мають відношення до цієї акції на Дніпрі. Єдине можливе - це участь наших християнських місіонерів у цьому дійстві, адже русинська місіонерська діяльність на території Київської Русі визнана наукою. Отже, християнство в Рутенії поширювалося задовго до його прийняття східними слов’янами. Про це дуже проникливо вповів російський академік М.Надєждін у своїх „Записках о путешествии по южнославянским странам” (1842). Автор стисло подає помилкову гіпотезу, поширену у східних слов’ян, ніби „руські люде” переселялися до нас із-за Карпат разом із мадярами, а потім із подільським князем Федором Корятовичем. Останнє неможливе хоча б тому, що цей князь був втікачем до Угорщини і не міг вести за собою нікого. Далі академік М.Надєждін пише, побувавши у нашому краї : „Який новий світ відкрився мені, коли я під моєю мандрівною ногою відчув всюди сліди старого руського життя на цьому забутому нами півострові південно-слов’янського світу. Початок нашої історії, походження і смисл наших древніх літописів, розповсюдження благодатних променів християнства в нашій Вітчизні, мандрування до нас церковнослов’янської мови, що зробила значний вплив на нашу розумову і літературну освіту, – всі ці пункти, більше чи менше загадкові, прояснилися”. Отже, академік М.Надєждін висунув гіпотезу, і правильну, про початок „нашого історичного життя” (імперського, потім радянського) саме із Підкарпатської Русі. Його гіпотезу підтримали німецькі, австрійські, чеські, польські, французькі дослідники, російські професори А.Кочубинський, Ф.Успенський, Є.Голубинський та ін. Очевидно, що угорські „руські” були християнськими місіонерами у Києві. Папа Іван VIII вирішив похрестити східних слов’ян. Але на той час вони не мали ні свого алфавіту, ні релігійної літератури. Він запросив Кирила і Мефодія для розробки для них алфавіту і написання релігійних книг. Кирило підготував алфавіт, тому із того часу він називається „кирилицею”. Пізніше стараннями Кирила і Мефодія було перекладено євангеліє із грецької на старослов’янську мову. Папа Андріян ІІ у 860 році визнав Слов’янську літургію Кирила і Мефодія. У 863 р., за велінням папи, до нашого краю, який входив на той час до складу Великої Моравської держави, прибули монахи Кирило і Мефодій. З їх ініціативи воєводи Балица і Драг з допомогою немешів Тодира і Шандора на землі с. Грушево (нині Тячівський район) побудували монастир і церкву Св. Архангела Михаїла. Жителі сіл Тересва, Крива і Грушова були зобов’язані матеріально підтримувати монастир. У 863 р. Мефодій розпочав хрещення русинів із довколишніх сіл, а із часом йому стали допомагати 4 монахи. Вони активно навчали наших праотців та проводили богослужіння на слов’янській мові у перекладі із грецької. Кирил поїхав у Нітру (територія теперішньої Словаччини), де проводив аналогічну місіонерську роботу. У 890 році мадярські кочові племена перебралися через Верецький перевал і почали руйнувати Велику Моравську державу із сходу, а із заходу - войовничі германці. В результаті цього Велика Моравська держава розпалася. Але на той час на території Підкарпаття було збудовано уже 12 дерев’яних церков, які стали центрами духовного виховання та навчання читанню і письму. На жаль, книгу „Грушовськый монастырь”, що її надрукували наші просвітителі у Грушові і яку зберігав канонік А. Хіра (з нею один авторів цієї статті – Ю.Думнич - мав щастя ознайомитись), було знищено у 1948 році органами КГБ після арешту цього священика. До речі, крім цієї книги, було знищено і понад 145 тис. книг, вилучених із бібліотеки греко-католицького єпископату, друковані праці, зібрані у всьому краю. Цю літературу було перероблено на картон на Рахівській картонній фабриці. Це робилося навмисно, щоб наступні покоління не знали історії нашого народу. Тому вчені України нічого не пишуть, бо як-правило, не знають про хрещення народу нашого краю, а його історію свідомо і не свідомо перекручують на догоду владі. У Грушовському монастирі було перекладено Євангеліє, Псалтир. Цей заклад діяв аж до 1706 року, коли Михайло Анафій його спалив, маєток присвоїв, а монахів розігнав. І перший мадярський король Святий Стефан був язичником і прийняв християнство від русинів. Доказом цього є його коронна мантія, на якій із боку спини написано церковно-слов’янською „С нами бог!”. Ось чому дуже важливо відмітити доведений, але замовчуваний нашими східними братами початок хрещення русинів 125 років раніше початку хрещення Київської Русі, щоб нащадки знали правдиву історію своїх народів. Ю. Думнич, М. Шарга.
Ответов - 2
34hhh: Роздуми русина над великою датою - 1020 років хрещення Київської Русі. Мас-медіа України повідомляють про святкування 1020 років хрещення Київської Русі. А коли ж русини стали християнами і почали друкувати кирилицею релігійні тексти? Серед молоді мало хто може відповісти на це запитання. У людей старшого покоління, які одержували освіту до включення нашого краю в СРСР, в думках виникає асоціація із Кирилом і Мефодієм та Грушовським монастирем. А історія цього питання така. У 863 р. до Ruthenorum Subcarpatium – нашого краю, який входив на той час до складу Великої Моравської держави прибувають монахи Кирило і Мефодій. Із їхньої ініціативи у с. Грушово та за підтримки поміщиків Драга, Тодира і Шандора селянами із навколишніх сіл було побудовано дерев’яний монастир, де почали виховуватися монахи із місцевого населення. Мефодій залишився у с. Грушово, де почав переклад євангелія із грецької на старослов’янську мову, подарував русинам кирилицю і вперше став друкувати релігійну літературу, на старослов’янській мові, використовуючи цей алфавіт. Кирил перемістився у Нітру (зараз це місто належить Словаччині), де він також пропагував християнство і поширював кирилицю. Монастир та церква у Грушові та подібні заклади, що їх будували у підкарпатському краю та в інших землях Великої Моравської держави, ставали центрами поширення духовності і кириличної писемності. Так, до приходу мадяр (896 рік) протягом 30 - 40 років на території нашого краю було збудовано 12 дерев’яних церков, коло кожної церкви, як-правило, споруджували і школу. На жаль, екземпляр книги „Грушовськый монастырь”, що її надрукували наші просвітителі у Грушові і який зберігав канонік А. Хіра (з якою автор цієї статті мав щастя ознайомитись), було знищено у 1948 році органами КГБ після арешту цього священика. До речі, крім цієї книги, було знищено і понад 145 тис. книг, написаних латинською, німецькою, грецькою, мадярською, русинською та іншими мовами, які каральні органи вилучили із бібліотеки греко-католицького єпископату. Ці літературні джерела, а також книги, зібрані по всьому краю, було перероблено на картон на Рахівській картонній фабриці, яку побудували через п’ять років після приходу до краю радянських військ. Це робилося навмисно, щоб наступні покоління не знали історії нашого народу. Тому історики з України нічого не пишуть, бо, як правило, не знають чи не хочуть знати про християнство русинів. В підручниках України хрещення Київської Русі датоване 988 роком. Але за джерелами, знайденими у бібліотеці Карлового Університету в Празі, у цей рік була похрещена лише родина князя Володимира Великого та придворні. Хрещення Київської Русі по її території в основному проходило протягом 60-80 років. Адже для забезпечення цього процесу не вистачало кадрів, а населення вже тоді було розсіяним по великій території, яку місіонери обходили кінним транспортом, а то й пішки. Активну роль у хрещенні Київської Русі відіграв і наш земляк з Ужгородського району Мойсей Угрин, який став монахом Києво-Печерської Лаври. Його мощі знаходяться у першій крипті Лаври. Звичайно, що хрестителів із нашого краю було і більше, але імена їхні ще не відомі. Таким чином, безпосереднім джерелом християнства слов’янського світу і старослов’янської писемності є наш край. Звідси через місіонерів християнська віра і кирилиця поширювалися на територію Київської Русі. Тому, очевидно, що помилковим є твердження про те, що вперше друкування кирилицею виникло у Львові чи Москві. Крім питання християнства і введення кириличного алфавіту цікавим є і питання вживання української і русинської мов у друкованій літературі. Відомо, що в Україні довгий час діяла царська заборона на друкування книг українською мовою. Лише у 1872 році Петербургский Комитет Грамотности дозволив друкувати літературу українською мовою. Першим твором, надрукованим по-українськи була стаття Пантелеймона Куліша „Звільнення українських селян від кріпацтва”. Але в Підкарпатській Русі ще у 1460 р. (на 412 років раніше) єпископ Де-Комеліус при Мукачівському монастирі видав першу граматику і читанку для народних шкіл русинською мовою. Особливий інтерес для нас має походження русинів та назв „Русь”, „русини”. На нашу думку, слід підтримати висновки про західноєвропейське походження нашого народу і назв „Русь”, „русини”, як про це писав на основі достовірних джерел у одній із праць Каміл Найпавер (2007). Дійсно, ці назви могли бути „експортованими” на територію Київської Русі окремими людьми з нашого краю, які потрапляли на службу до еліти цієї країни. Пізніше назву „Русь-Росія” успадкувала і Московія. Знову ж латинське слово „рус” означає село, а отже „русин” – це селянин, а „руська” церква – це сільська церква. У Галичині значна частина еліти, наприклад, Іван Франко, Соломія Крушельницька та інші) також вважали себе русинами. Лише на початку 20 століття тут починає домінувати ідея Великої і Вільної України та самоназва „українці”. Це були роки 1907 – 1909. Дуже цікаво, що ця назва пішла не від народу, а від географічного терміну. Бо спочатку мають бути люди, народ, який потім створює свою державу (чехи створили Чехію, німці –Німеччину, поляки – Польщу). Однак, жителі України ж ніяк не спроможуться на те, щоб усвідомити себе єдиною нацією. А Рутенія – країна русинів уже жила і розвивалася як частина Панонії ще у період Римської Імперії. Факт? А кому він заважає у нашому краї? Лише перевертням та тій частині мігрантів, що безпідставно претендує на роль господаря на чужій землі. На території нашого краю населення називає себе русинами споконвіків. Під такою назвою ми завжди були відомі у світі. Наприклад, ще римський полководець Таціт вживав стосовно нас слово Ruthen (Русин). Ференц Раковці під час війни проти імперії Габсбургів називав наших воїнів-русинів як “Ruten Gens Fedilisima” (Русини – найбільш відданий народ). Мадярський король Гунаді Матяш 14.08.1458 р. писав настоятелю Мукачівського монастиря єпископу Луці листа про дарування земель навколо монастиря із звертанням „Presviter Rutenus” (Настоятелю Русинів). Король Владіслав ІІ писав у листі до єпископа Мукачівського монастиря Івана із звертанням „Plebanis Ruthenis” (Парох Русинів) про передачу під його управління і Грушовського монастиря. Ще один факт. Граф Степан Бочкай 17. 12. 1606 пише листа графу Другету в Ужгороді, у якому називає єпископа Сергія як „Universorum Ruthenorum Munkachiensis criscorus” (Русинський Єпископ Мукачівського монастиря). Назва ж „українці” у ті часи ніде не згадується. Таким чином, ми давно усвідомлюємо себе русинами і від свого історичного імені не відмовимося, хоча і заявляють шовіністи про Закарпаття як „споконвічну українську землю”. Ясно, коли юридичних та історичних підстав мало, то вигадуються „казки”. Такі люди назвали б „споконвічною українською” і пів-Європи, якби хтось їм її захопив, і не важливо, що при цьому можуть порушуватися права корінних народів, міжнародне право. Окупація частини Європи СРСР не принесла до неї ні більшу продуктивність праці, ні кращі технології, ні вищий рівень життя народу. Нагадаємо, що до війни Закарпаття було частиною Чехословацької республіки – на той час однієї із найбільш розвинених і демократичних країн світу. Зараз у нас нема ні справжньої демократії, ні розвитку. Зате є небачене злодійство і корупція, як і по всій Україні. Думається, що наведених фактів із історії достатньо для того, щоб науковці від влади і політикани припинили нападки на русинів із звинуваченням нас у сепаратизмі. Ми законослухняні громадяни, але хочемо, щоб нас визнали в Україні народом, як це є у всьому світі, і не підозрювали у розколі країни. Референдуми грудня 1991 року по суті підтвердили, що русини хочуть жити в Україні, в автономному Закарпатті. Ми дома – головне наше гасло. Хочеться сказати українським шовіністам: „Спрямуйте свою енергію і завзяття на наведення порядку у своїх землях, керуйте і працюйте вдома так, щоб люди втікали в Україну, а не з неї. Поважайте русинів, бо вони поважають українців, люблять кращі зразки українського мистецтва та літератури і хочуть бачити Україну незалежною, демократичною, багатою.” Хоч народ нашого краю і прийняв християнство раніше, проте ми щиро тішимося з того, що брати-українці відроджують свою духовність і відмічаємо 1020 річницю хрещення Київської Русі разом. Це додає нам взаємної поваги, культурної і духовної сили. Хто із цим не згоден, той сам себе „обкрадає”. Ю. Думнич, М. Шарга.
1q2w3e4r5ty67: Размышления русина над большой датой - 1020 лет крещение Киевской Руси. Масс-медиа Украины сообщают о праздновании 1020 лет крещения Киевской Руси. А когда же русины стали христианами и начали печатать кириллицей религиозные тексты?Среди молодежи немногие могут ответить на этот вопрос. У людей старшего поколения, которые получали образование к включению нашего края в СССР, мысленно возникает ассоциация с Кириллом и Мефодием и Грушовским монастырем. А история этого вопроса такова. В 863 г. к Ruthenorum Subcarpatium – нашего края, который входил на то время в состав Большого Моравского государства прибывают монахи Кирилл и Мефодий. Из их инициативы в с. Грушово и при поддержке помещиков Драга, Тодира и Шандора крестьянами из окружающих сел был построен деревянный монастырь, где начали воспитываться монахи из местного населения. Мефодий остался в с. Грушово, где начал перевод евангелия из греческой на старославянский язык, подарил русинам кириллицу и впервые стал печатать религиозную литературу, на старославянском языке, используя этот алфавит. Кирил переместился в Нитру (сейчас этот город принадлежит Словакии), где он также пропагандировал христианство и распространял кириллицу. Монастырь и церковь в Грушови и подобные заведения, что их строили в пидкарпатскому крае и в других землях Большого Моравского государства, становились центрами распространения духовности и кириличной письменности. Да, к приходу мадьяр (896 год) на протяжении 30 - 40 годов на территории нашего края было построено 12 деревянных церквей, круг каждой церкви, як-правило, сооружали и школу. К сожалению, экземпляр книги „Грушовськый монастырь”, что ее напечатали наши просвитители в Грушови и который хранил каноник А. Хіра (с которой автор этой статьи должен был счастье ознакомиться), было уничтожено в 1948 году органами КГБ после ареста этого священника. Кстати, кроме этой книги, было уничтожено и свыше 145 тыс. книг, написанных латинским, немецкой, греческой, мадьярской, русинской и другими языками, какие карательные органы изъяли из библиотеки греко-католического епископату.Эти литературные источники, а также книги, собранные по всему краю, были переделаны на картон на Рахивский картонной фабрике, которую построили через пять лет после прихода к краю советских войск. Это делалось преднамеренно, чтобы следующие поколения не знали истории нашего народа. Потому историки из Украины ничего не пишут, потому что, как правило, не знают или не хотят знать о христианстве русинов. В учебниках Украины крещения Киевской Руси датированное 988 годом. Но по источникам, найденным в библиотеке Карлового Университета в Праге, в этот год была окрещена лишь семья князя Владимира Большого и придворные. Крещение Киевской Руси по ее территории в основном проходило на протяжении 60-80 годов. Ведь для обеспечения этого процесса не хватало кадров, а население уже тогда было рассеянным по большой территории, которую миссионеры обходили конным транспортом, а то и пешком. Активную роль в крещении Киевской Руси сыграл и наш земляк из Ужгородского района Моисей Угрин, который стал монахом Киево-печерской Лавры. Его мощи находятся в первой крипте Лавры. Конечно, что крестителей из нашего края было и больше, но имена их еще не известны. Таким образом, непосредственным источником христианства славянского мира и старославянской письменности является наш край. Отсюда через миссионеров христианская вера и кириллица распространялись на территорию Киевской Руси. Потому, очевидно, что ошибочным является утверждение о том, что впервые печатание кириллицей возникло во Львове или Москве. Кроме вопроса христианства и введения кириличного алфавита интересным является и вопрос употребления украинского и русинской языков в печатной литературе. Известно, что в Украине долгое время действовало царское запрещение на печатание книг украинским языком. Лишь в 1872 году Петербургский Комитет Грамотности позволил печатать литературу украинским языком. Первым произведением, напечатанным по-украински была статья Пантелеймона Кулиша „Звільнення украинских крестьян от крепостничества”. Но в Пидкарпатский Руси еще в 1460 г. (на 412 годов раньше) епископ Де-комелиус при Мукачивскому монастыре выдал первую грамматику и читанку для народных школ русинским языком. Особенный интерес для нас имеет происхождения русинов и названий „Русь”, „русини”. По нашему мнению, следует поддержать выводы о западноевропейском происхождении нашего народа и названий „Русь”, „русини”, как об этом писал на основе достоверных источников в одном из трудов Камил Найпавер (2007). Действительно, эти названия могли быть „експортованими” на территорию Киевской Руси отдельными людьми из нашего края, которые попадали на службу к элите этой страны.Позже назову „Русь-Росія” унаследовала и Московия. Опять же латинское слово „рус” означает село, а следовательно „русин” – это крестьянин, а „руська” церковь – это сельская церковь. В Галичине значительная часть элиты, например, Иван Франко, Саломея Крушельницка и другие) также считали себя русинами. Лишь в начале 20 века здесь начинает доминировать идея Большой и Свободной Украины та самоназва „українці”. Это были годы 1907 – 1909. Очень интересно, что это название пошло не от народа, а от географического срока. Потому что сначала должны быть люди, народ, который потом создает свое государство (чехи создали Чехию, немцы –Німеччину, поляки – Польшу). Однако, жители Украины же никак не смогут на то, чтобы осознать себя единственной нацией. А Рутения – страна русинов уже жила и развивалась как часть Панонии еще в период Римской Империи. А кому он мешает в нашем крае? Лишь оборотням и той части мигрантов, что безосновательно претендует на роль хозяина на чужой земле. На территории нашего края население называет себя русинами испокон веков. Под таким названием мы всегда были известны в мире. Например, еще римский полководец Тацит употреблял относительно нас слово Ruthen (Русин). Ференц Раковци во время войны против империи Габсбургив называл наших воинов-русинов как “Ruten Gens Fedilisima” (Русины – наиболее отдан народ). Мадьярский король Гунади Матяш в 14.08.1458 г. писал настоятелю Мукачивского монастыря епископу Луке письма о даровании земель вокруг монастыря с обращением „Presviter Rutenus” (Настоятелю Русинов). Король Владислав ІІ писал в письме к епископу Мукачивского монастыря Ивану с обращением „Plebanis Ruthenis” (Парох Русинов) о передаче под его управление и Грушовского монастыря. Еще один факт. Граф Степан Бочкай 17. 12. 1606 пишет письма графу Другету в Ужгороде, в котором называет епископа Сергея как „Universorum Ruthenorum Munkachiensis criscorus” (Русинский Епископ Мукачивского монастыря). Название же „українці” в те времена нигде не вспоминается. Таким образом, мы давно осознаем себя русинами и от своего исторического имени не откажемся, хотя и заявляют шовинисты о Закарпатье как „споконвічну украинскую землю”. Ясно, когда юридических и исторических оснований мало, то выдумываются „казки”. Такие люди назвали бы „споконвічною украинской” и Пив-европи, если бы кто-то им ее захватил, и не важно, что при этом могут нарушаться права коренных народов, международное право. Оккупация части Европы СССР не принесла к ней ни большей производительности труда, ни лучших технологий, ни высшего уровня жизни народа. Напомним, что до войны Закарпатье было частью Чехословацкой республики – на то время одной из наиболее развитых и демократических стран мира. Сейчас у нас нет ни настоящей демократии, ни развития. Зато есть невиданное злодейство и коррупция, как и по всей Украине. Мнится, что приведенных фактов из истории достаточно для того, чтобы научные работники от власти и политиканы прекратили нападки на русинов с обвинением нас в сепаратизме. Мы законопослушные граждане, но хотим, чтобы нас признали в Украине народом, как это есть во всем мире, и не подозревали в расколе страны. Референдумы декабря 1991 года в сущности подтвердили, что русины хотят жить в Украине, в автономном Закарпатье.
полная версия страницы